Der Begriff Sprachsensibilität beschreibt den sensiblen Umgang mit Sprache. Für eine genauere Defiition bedarf es zunächst eines Blicks auf die beiden Begriffe, aus denen sich dieses Determinativkompositum zusammensetzt.

Das Bestimmungswort Sprache ist zum einen ein wichtiges Werkzeug einer Gesellschaft, das Kommunikation ermöglicht. Außerdem ist es nach Locke das „gemeinsame Band der Gesellschaft“ (Locke 1690), welches den Menschen ermöglicht, sich in jeglicher Hinsicht auszudrücken. Rückschlüssig wird sie daher auch als Schlüssel zur Welt bezeichnet (vgl. Lexikoneintrag Sprache als Schlüssel zur Welt). Um das dazugehörige Grundwort Sensibilität zu definieren, wird an dieser Stelle auf eine allgemeingültige Definition zurückgegriffen, die diesen Begriff als einen feinfühligen und/ oder empfindsamen Umgang mit etwas beschreibt (vgl. Spektrum 2000).

Zusammengefasst und konkretisiert definiert Sprachsensibilität demnach den feinfühligen Umgang mit dem wichtigsten Kommunikationsmittel der Menschen, um eine missverständnislose und allen daran Beteiligten eine problemlose Kommunikation zu ermöglichen. Dadurch tritt die Bedeutsamkeit und das notwendige Bewusstsein dieser Thematik in der heutigen Zeit und in der kulturell sehr vielfältigen Gemeinschaft in den Fokus. Eine weitere wichtige Eigenschaft dabei ist das konkret geförderte Bewusstsein von Sprache und eine gezielte, darauf gelenkte Aufmerksamkeit, die in vielen Lebensbereichen eine wichtige Rolle spielt (z. B. Schule).

Sprachsensibilität im Schulkontext

Vor allem in der Schule, in der sich Schülerinnen und Schüler Fachinhalte zum Teil durch das Lesen von Texten selber aneignen sollen, ist das Verstehen der Sprache eine wichtige Voraussetzung, um die sich darin befindenden Inhalt verstehen zu können, da „[s]prachliches Lernen und fachliches Lernen […] eng miteinander verzahnt“ (Isselbächer-Giese et al. 2018, 13) sind. Vor allem in den mathematischen und naturwissenschaftlichen Fächern stellt die Sprache (Fach- und Bildungssprache) eine große Herausforderung dar (vgl. Trendel/ Roß 2018, 9 f.), weshalb in diesem Zusammenhang ein feinfühliger und sensibler Umgang eine besondere Bedeutung erhält.

Um den Lernenden gleichberechtigte Chancen für das Erbringen guter Leistungen zu gewährleisten, ist insgesamt ein sprachsensibles Unterrichten sehr wichtig. Dies steht im Allgemeinen „für unterschiedliche Unterrichtskonzepte, die Sprache bewusst als Mittel des Denkens und Kommunizierens einsetzen“ (Woerfel/ Giesau 2018), indem mit der von Isselbächer-Giese et all angesprochene Verzahnung von sprachlichem und fachlichem Lernen gearbeitet wird (vgl. Isselbächer-Giese et al. 2018). Das Ziel dieses Kozepts ist eine verbesserte und vereinfachte Erreichung des fachlichen Lernziels durch das sprachliche Bewusstsein und die damit in Verbindung stehenden Hilfestellungen (vgl. Woerfel/ Giesau 2018).

Laut Leisen sollte dementsprechend nach folgenden Prinzipien gehandelt werden: Das erste Prinzip ist der Wechsel der Darstellungsformen, der „sprachdidaktisch zwingend“ (Leisen 2019) ist und wodurch den Lernenden mehrere Alternativen geboten werden, die Inhalte zu verstehen. Ein weiterer Vorteil dabei ist, dass ihnen auch die Möglichkeit geschaffen wird, zu lernen, wie sie die fachlichen Inhalte selbst versprachlichen können. Das Kalkulieren der sprachlichen aber auch fachlichen Herausforderungen stellt das zweite Prinzip dar, das aufzeigt, dass die Anforderungen in diesem Bereich „knapp über dem individuellen Sprachstand“ (Leisen 2019) angesetzt werden, sodass die Lernenden immer weiter gefördert werden und einen Anreiz darin sehen, dauerhaft sprachlich hinzuzulernen. Dabei sollte stets ein differenzierter Blick vorhanden sein, da unterschiedliche Lernende in unterschiedlichem Maße die sprachliche Unterstützung benötigen. Dies stellt gleichzeitig die Überleitung zum dritten und letzten Prinzip dar, das Methoden-Werkzeuge als Sprachhilfen anspricht. Eben geannante unterstützen die Lernenden bei der konkreten „sprachliche[n] Bewältigung von Standardsituationen“ (Leisen 2019). Beispiele dafür sind das Schreiben eines Experiments oder das richtige Anwenden von Fachbegriffen (vgl. Leisen 2019).

Abschließend lässt sich sagen, dass das Verständnis von Sprache nicht automatisch (von Lernenden) vorausgesetzt werden darf, sondern gefördert werden muss. Es bedarf einer Unterstützung bei dem korrekten Verständnis von Sprache, welche neben der Schule auch auf alle anderen Lebensbereiche, in denen Sprache eine Rolle spielt, übertragen werden sollte. Sprachsensibilität (im Schulkontext) sollte insgesamt eine große Bedeutung zugeschrieben werden, da mit diesem Konzept individuell sprachliche Hintergründe unterstützt werden können.

Literatur

Isselbächer-Giese, Annette/ Witzmann, Cornelia/ Königs, Charlotte/ Besuch, Natascha (2018): Sprachsensibel werden, sprachbildend unterrichten – Unterricht anders denken. In: Trendel, Georg/ Roß, Joachim (Hrsg.): SINUS.NRW: Verständnis fördern – Lernprozesse gestalten. Mathematik und Naturwissenschaften weiterdenken. Münster: Waxmann, 13–31. https://www.schulentwicklung.nrw.de/sinus/upload/Phase05/Broschuere/SINUS_Gesamt.pdf [02.10.2019].

Leisen, Josef (2019): Prinzipien im sprachsensiblen Fachunterricht. http://www.sprachsensiblerfachunterricht.de/prinzipien [02.10.2019].

Locke, John (1690): An essay concerning human understanding. London.

Spektrum (2000): Sensibilität. https://www.spektrum.de/lexikon/psychologie/sensibilitaet/14089 [01.10.2019].

Trendel, Georg/ Roß, Joachim (2018): Einleitung. In: ders. (Hrsg.): SINUS.NRW: Verständnis fördern – Lernprozesse gestalten. Mathematik und Naturwissenschaften weiterdenken. Münster: Waxmann, 9–11. https://www.schulentwicklung.nrw.de/sinus/upload/Phase05/Broschuere/SINUS_Gesamt.pdf [02.10.2019].

Woerfel, Till/ Giesau, Marlis (2018). Sprachsensibler Unterricht. Köln: Mercator-Institut für Sprachförderung und Deutsch als Zweitsprache (Basiswissen sprachliche Bildung). https://www.mercator-institut-sprachfoerderung.de/de/themenportal/thema/%20sprachsensibler-unterricht/ [04.10.2019].

на русском языке

Термин „языковая чувствительность“ описывает деликатное использование языка. Для более точного определения сначала необходимо рассмотреть два термина, составляющие это определительное соединение.

Определитель язык, с одной стороны, является важным инструментом общества, который делает возможным общение. Более того, согласно Локку, это „общая связь общества“ (Locke 1690), которая позволяет людям выражать себя любым способом. Поэтому в ретроспективе его также называют ключом к миру (см. статью в энциклопедии „Язык как ключ к миру“). Для определения связанного с ним базового слова чувствительность мы будем ссылаться здесь на общеприменимое определение, которое описывает этот термин как чувствительный и/или деликатный способ обращения с чем-либо (ср. Spektrum 2000).

Обобщая и конкретизируя, языковая чуткость, таким образом, определяет деликатное обращение с важнейшим средством общения людей с целью обеспечения коммуникации без недопонимания и проблем для всех участников. Это подчеркивает важность и необходимость осознания этого вопроса в современном культурно очень разнообразном обществе. Другим важным качеством здесь является конкретное осознание языка и целенаправленное внимание к нему, который играет важную роль во многих сферах жизни (например, в школе).

Языковая чувствительность в школьном контексте

Особенно в школе, где ученики должны усваивать содержание предметов частично путем чтения текстов, понимание языка является важной предпосылкой для понимания содержащегося в них содержания, поскольку „изучение речи и изучение предметов […] тесно взаимосвязаны“ (Isselbächer-Giese et al. 2018, 13). Особенно в математических и естественно-научных предметах язык (технический и учебный) представляет собой большую проблему (ср. Trendel/ Roß 2018, 9 f.), поэтому в данном контексте особое значение приобретает деликатный и тонкий подход.

Для того чтобы обеспечить равные возможности для учащихся в достижении высоких результатов, в целом очень важно преподавание с учетом языковых особенностей. В целом это означает „различные концепции обучения, которые сознательно используют язык как средство мышления и общения“ (Woerfel/ Giesau 2018), работая с взаимосвязью лингвистического и предметного обучения, рассматриваемой Иссельбахер-Гизе и другими (см. Иссельбахер-Гизе и др. 2018). Цель этой концепции – улучшить и упростить достижение предметной цели обучения за счет лингвистической осведомленности и соответствующей помощи (ср. Woerfel/ Giesau 2018).

Согласно Лейзену, необходимо следовать следующим принципам: Первый принцип – это смена форм подачи материала, которая является „лингвистически дидактически убедительной“ (Leisen 2019) и при которой учащимся предлагается несколько альтернатив для понимания содержания. Еще одним преимуществом этого принципа является то, что он также создает возможность для них научиться самостоятельно лингвизировать предметное содержание. Расчет не только лингвистических, но и предметных задач представляет собой второй принцип, который показывает, что требования в этой области устанавливаются „чуть выше индивидуального языкового уровня“ (Leisen 2019), так что учащиеся всегда получают продвижение и видят стимул в постоянном изучении большего количества языка. Всегда следует придерживаться дифференцированного подхода, поскольку разные учащиеся нуждаются в разной степени лингвистической поддержки. Это также является переходом к третьему и последнему принципу, который касается методических инструментов как языковых пособий. Эти инструменты помогают учащимся в конкретном „лингвистическом управлении стандартными ситуациями“ (Leisen 2019). В качестве примера можно привести написание эксперимента или правильное использование технических терминов (ср. Leisen 2019).

В заключение можно сказать, что понимание языка не должно автоматически предполагаться (учащимися), а должно поощряться. Для правильного понимания языка необходима поддержка, которая должна быть перенесена не только в школу, но и во все другие сферы жизни, в которых язык играет определенную роль. Языковой чувствительности (в школьном контексте) в целом следует придавать большое значение, поскольку это понятие может быть использовано для поддержки индивидуального языкового фона.

українською мовою

Термін „мовна чутливість“ описує делікатне використання мови. Для більш точного визначення необхідно спочатку розглянути два терміни, які входять до цього визначального словосполучення.

Визначальний термін „мова“, з одного боку, є важливим інструментом суспільства, який уможливлює комунікацію. Більше того, за словами Локка, це „спільний зв’язок суспільства“ (Локк 1690), який дозволяє людям виражати себе у будь-який спосіб. У ретроспективі мову також називають ключем до світу (див. статтю в енциклопедії „Мова як ключ до світу“). Для того, щоб визначити пов’язане з ним базове слово „чутливість“, ми звернемося до загальноприйнятого визначення, яке описує цей термін як чутливий та/або делікатний спосіб поводження з чимось (див. Spektrum 2000).

Узагальнено і конкретизовано, мовна чутливість, таким чином, визначає делікатне поводження з найважливішими засобами спілкування людей, щоб уможливити комунікацію без непорозумінь і проблем для всіх учасників. Це підкреслює важливість і необхідність усвідомлення цього питання в сучасному культурно дуже різноманітному суспільстві. Іншою важливою якістю тут є конкретне сприяння усвідомленню мови та цілеспрямована увага до неї, яка відіграє важливу роль у багатьох сферах життя (наприклад, у школі).

Мовна чутливість у шкільному контексті

Особливо в школі, де учні повинні засвоювати предметний зміст частково шляхом самостійного читання текстів, розуміння мови є важливою передумовою для розуміння змісту, що міститься в них, оскільки „мовленнєве навчання та предметне навчання […] тісно переплетені“ (Isselbächer-Giese et al. 2018, 13). Особливо в математиці та природничих предметах мова (технічна та освітня мова) становить великий виклик (див. Trendel / Roß 2018, 9 f.), тому чутливий і делікатний підхід набуває особливого значення в цьому контексті.

Для забезпечення рівних можливостей для успішного навчання учнів дуже важливим є мовно-чутливе викладання. Зазвичай це означає „різні концепції викладання, які свідомо використовують мову як засіб мислення та спілкування“ (Woerfel / Giesau 2018), працюючи з взаємозв’язком мовного та предметного навчання, про який пишуть Іссельбехер-Гізе та інші (див. Isselbächer-Giese et al. 2018). Метою цієї концепції є покращене та спрощене досягнення предметної навчальної мети через лінгвістичну обізнаність та пов’язану з нею допомогу (див. Woerfel / Giesau 2018).

На думку Лейзена, при цьому слід дотримуватися наступних принципів: Перший принцип – це зміна форм презентації, яка є „лінгвістично дидактично переконливою“ (Leisen 2019) і за допомогою якої учням пропонується кілька альтернативних варіантів розуміння змісту. Ще однією перевагою цього є те, що це також створює можливість для них навчитися самостійно лінгвізувати зміст предмета. Обчислення мовних, а також предметних труднощів є другим принципом, який показує, що вимоги в цій галузі встановлюються „трохи вище індивідуального мовного рівня“ (Leisen 2019), щоб учні завжди були заохочені і бачили стимул у постійному вивченні більше мови. Завжди слід застосовувати диференційований підхід, оскільки різні учні потребують різного рівня мовної підтримки. Це також є переходом до третього і останнього принципу, який розглядає методичні інструменти як мовні допоміжні засоби. Ці інструменти підтримують учнів у конкретному „лінгвістичному управлінні стандартними ситуаціями“ (Leisen 2019). Приклади включають написання експерименту або правильне використання технічних термінів (див. Leisen 2019).

Підсумовуючи, можна сказати, що розуміння мови не повинно автоматично припускатися (учнями), а повинно розвиватися. Для правильного розуміння мови необхідна підтримка, яка має бути перенесена не лише на школу, а й на всі інші сфери життя, де мова відіграє певну роль. Мовній чутливості (у шкільному контексті) слід надавати великого значення в цілому, оскільки ця концепція може бути використана для підтримки індивідуального мовного фону.