Культурна мімікрія

Культурна мімікрія описує часткову, поверхневу адаптацію мігрантів до нового культурного середовища з метою уникнення негативних стигм і пов’язаних з ними небезпек. Оригінальні культурні впливи не відкидаються, як у випадку асиміляції, а „камуфлюються“ через зовнішню імітацію. (пор. Альбрехт, с. 261)

Хомі Х. Бхабха описує цю адаптацію як „майже, але все ж не зовсім те саме“ (Bhabha 2000, с. 132). Імітація, яка, тим не менш, ніколи не є цілком ідентичною з імітованим, оскільки те, що виконується, наприклад, як німецька мова, є тим, що інтерпретується як така з індивідуальної точки зору (див. Альбрехт). (пор. Альбрехт, с. 260)

Походження слова

Термін „мімікрія“ походить з біології і позначає властивість деяких тварин імітувати ознаки отруйних видів тварин, щоб захиститися від ворогів (пор. Нюннінг, с. 502). Прикладом цього є гайовий нетопир, який зовні нагадує осу. Відмінність від мімезису полягає в тому, що тут описується загальна форма камуфляжу, яка може стосуватися схожості деяких комах з листям, а також здатності хамелеона змінювати колір.

Культурно-теоретичне застосування

Починаючи з 1990-х років, цей термін почав використовувати в теорії культури індійський постколоніальний теоретик Хомі Г. Бхабха. Він використовує приклад колоніальної епохи, щоб конкретизувати силу культурної мімікрії. Через поверхневу пристосованість чорношкірого населення до своїх білих колоніальних господарів ставиться під сумнів екзистенціалістська концепція принципової відмінності людських суспільств, а отже, і верховенство західного світу. У той же час, з цих зусиль може виникнути пародійне відображення правителів, що ще більше дестабілізує претензії на владу. Ця спотворена адаптація вже виникає автоматично через індивідуально різні інтерпретації культурних практик.

Однак, на відміну від деконструктивістських зусиль, культурна мімікрія не є активним опором гегемонії. Радше це відбувається як ненавмисний побічний ефект фактичного „камуфляжу“ і може бути непомітним, як у випадку з ненавмисною карикатурою. (див. Струве, с. 144 -149).

Гібридність у культурному проміжку

Значно більший інтерес для теоретика культури становить „третій простір“, створений мімікрійним процесом. Особливо щодо міжкультурних переговорних процесів, Бхабха бачить шанс культурної гібридності [гіперпосилання на енциклопедичну статтю]. Через парадоксальну, амбівалентну одночасність посилання на відповідні культури і відмежування від них, однозначна культурна ідентичність буде заперечена, внаслідок чого може виникнути спільне питання, переговори або переформулювання розуміння культури (див. Struve, p. 144).

Таким чином, фактичний (ненавмисний) опір мімікрії полягає насамперед у тому, щоб поставити під сумнів самодостатню культуру, і лише в другу чергу – у дестабілізації дисбалансу влади, що випливає з неї.

Терміни, що відрізняють мімікрію від мімезису

З точки зору теорії культури, мімікрію та мімезис іноді важко розрізнити. Наслідуючи біологічне значення, культурний мімезис може описувати загальні імітаційні практики з нейтральними конотаціями. З іншого боку, міметична концепція феміністичної культурної теоретикині Люсі Ірігарай, яку вона описала у 1974 році у праці „Speculum – дзеркало іншої статі“, більш схожа на описане тут розуміння мімікрії, яка, однак, на відміну від культурної мімікрії, стосується гендерно-специфічної імітації та активно спрямована на деконструкцію владних відносин. (див. Нюннінг, с. 502)

Література

Альбрехт, Івонн (2017): Почуття в процесі міграції. Транскультурні наративи між приналежністю та дистанціюванням. Вісбаден: Шпрінгер.

Бхабха, Хомі К. (2000): Локалізація культури. Тюбінген: Stauffenburg.

Нюннінг, Ансгар (2008): Metzler Lexikon Literatur- Und Kulturtheorie. 4th ed. Штутгарт: J.B. Metzler.

Струве, Карен (2013): Zur Aktualität von Homi K. Bhabha. Вступ до його творчості. За ред. Штефана Мебіуса. Вісбаден: Springer VS.