Лінгва франка

Цей термін складається з латинського „lingua“, що означає „мова“ або „язик“, і „franca“, що можна розуміти як „вільний“ або „відкритий“, або, посилаючись на першу верифіковану лінгва франка, можна перекласти як „франконська“ (див. Bußmann 2008, 408). Отже, буквально лінгва франка слід розуміти як „вільну мову“, яка використовується як „мова посередництва в багатомовних мовних спільнотах“ (там само), причому цей термін лише описує її лінгвістичну функцію (див. Meierkord and Knapp 2002, 10). Таким чином, лінгва франка функціонує як сполучна або розмовна мова між двома чи більше носіями, які не мають спільної першої мови (див. Mauranen 2018, 7).

Англійська мова

Англійська, ймовірно, є найвідомішою і найпоширенішою лінгвофранкою нашого часу, але російська як основна лінгвофранка в колишніх радянських республіках і арабська як спільна лінгвофранка ісламу також є прикладами поширених природних мов, які функціонують як лінгвофранка (див. Bußmann 2008, 408). Однак не лише так звані світові мови, тобто мови, якими розмовляє велика кількість людей у світі як першою, другою або іноземною мовою, можуть використовуватися як лінгва франка; немає жодних обмежень щодо того, які мови чи діалекти можуть використовуватися як лінгва франка. Це також можуть бути мертві мови, такі як латина чи давньогрецька (див. Mauranen 2018, 7 і далі), або мови-суржики, які можуть стати лінгвофранками в „лінгвістичних надзвичайних ситуаціях“, коли між носіями мови немає спільних мовних знань (Bußmann 2008, 532). Були також спроби розробити спеціальні штучні мови для глобального міжнародного порозуміння, такі як есперанто, найвідоміша з них, яка вже в 19 столітті була задумана як „мова всесвітньої допомоги“ зі значно спрощеною вимовою і граматикою (Bußmann 2008, 157f.). У функції лінгва франка розрізняють два визначення: З одного боку, „справжня лінгва франка“ визначається як мова-міст/комунікація, коли жоден з носіїв не розмовляє цією мовою як рідною. Інший термін „лінгва франка“ також включає в себе мовні ситуації між носіями та неносіями мови, і в цьому випадку це розуміється як „асиметричне використання“ (Ammon 2001, 34).

Критика

За цим слідує критика використання лінгва франка, оскільки деякі лінгвісти постулюють, що таким чином втрачається культурна спадщина природних мов, оскільки лінгва франка завжди представляє сильно виведену форму оригінальної мови (див. Meierkord 2002, 109). Критикують також те, що носії мови часто мають різні компетенції у відповідній лінгва франка, що може призвести до розбіжностей у декодуванні та розшифровці повідомлень (див. там само, 112).

Історичний розвиток

Як згадувалося на початку, лінгва франка може також перекладатися як „франкська мова“, що може бути висхідною до „мови „франків“ [як] найдавнішої доведеної […] лінгва франка“, якою розмовляли в Середньовіччі під час хрестових походів і яка виникла завдяки „контактам західноєвропейських християн з турецькими та арабськими мусульманами“ (Bußmann 2008, 408; Пор. Meierkord u. Knapp 2002, 9). В інших джерелах латину називають першою міжконтинентальною лінгва франка часів Римської імперії, яка продовжувала існувати і в Середньовіччі (див. Schendl 2016, 124). Звідси випливає, що лінгва франка історично виникла і використовувалася там, де існувало бажання торгувати між різними племенами або етнічними групами (Meikerkord and Knapp 2002, 10). Крім того, колоніалізм, починаючи з 15 століття, зробив значний внесок у поширення і розвиток численних піджинських мов (див. там само). Таким чином, німецька мова також поширилася як лінгва франка через колоніальну та „регіональну експансію носіїв німецької мови“ в Європі та за її межами (Ammon 2001, 32). Особливо в науці німецька вважалася найпоширенішою мовою обміну та публікацій у 19-20 століттях (Див. там само, 34). Після світових воєн німецька втратила свій престижний статус на глобальному рівні, а потреба в загальній лінгва франка зросла через збільшення кількості міжнародних організацій, а також зростання міжнародної торгівлі, туризму, міграції та засобів масової інформації (Див. Meierkord and Knapp 2002, 12). Це призвело до глобального зростання англійської мови як найпоширенішої міжнародної лінгва франка (Див. Дженкінс 2018, 595).

Література

Аммон, У. (2001): Німецька як лінгва франка в Європі. В: Соціолінгвістика 15, 32-41.

Буссманн, Г. (ред.) (2008): Лексикон лінгвістики. 4-е вид., доповн. і переробл. Штутгарт: Alfred Kröner.

Дженкінс, Д. (2018). Майбутнє англійської мови як лінгва франка. В: J. Jenkins, W. Baker and M. Dewey (eds.): The Routledge Handbook of English as a Lingua Franca. Оксон, Нью-Йорк, Routledge, 594-605.

Мауранен, А. (2018): Концептуалізація ELF. В: J. Jenkins, W. Baker and M. Dewey (eds.): The Routledge Handbook of English as a Lingua Franca. Оксон, Нью-Йорк, Routledge, 7-24.

Мейеркорд, К. та К. Кнапп (2002): Наближаючись до комунікації лінгва франка. В: ders. (Ред.): Lingua Franca Communicaiton. Франкфурт-на-Майні: Lang, 9-28.

Мейеркорд, К. (2002): „Оголена мова“ чи „лінгвістична масала“? Культура в розмові лінгва франка. В: дер. і К. Кнапп (ред.): Комунікація лінгва франка. Франкфурт-на-Майні: Lang, 109-134.

Шендл, Х. (2016): Історична лінгвістика та ELF. В: М. Пітцл та Р. Осімк-Тісдейл (ред.): Англійська мова як лінгва франка: Перспективи та перспективи. Бостон, Берлін: De Gruyter, 123, 128.