Культурна пам’ять

Ассманн і Ассманн визначають культурну пам’ять з точки зору культурології як „традицію всередині нас, […] тексти, образи і обряди, які загартовувалися протягом поколінь, протягом століть, навіть у деяких випадках тисячоліть повторення, і які формують нашу свідомість часу та історії, наш погляд на себе і на світ“. (Ассманн, Я. 2006, 70)

Тріада пам’яті

Цей термін, який використовується переважно в дискурсі про пам’ять у культурології, є частиною концептуальної тріади, яка, на думку Алейди Ассманн, описує принципово різні форми пам’яті:

– індивідуальна пам’ять

– (соціальна) комунікативна пам’ять

– культурна пам’ять (див. Ассманн, А. 2006, 13).

Форми пам’яті

Хоча індивідуальна пам’ять людини наповнена як імпліцитними, так і експліцитними, тобто автобіографічними спогадами, в колективній пам’яті, тобто в сім’ї, в соціальній групі або в суспільстві в цілому, спогади також зберігаються через взаємодію з іншими людьми. Комунікативні, тобто усні, традиції передаються з покоління в покоління.

Французький соціолог Моріс Хальбвакс так описує зв’язок між індивідуальною пам’яттю та суспільством: „Найчастіше я пам’ятаю, тому що мене до цього спонукають інші, тому що їхня пам’ять приходить на допомогу моїй, тому що моя спирається на їхню. Принаймні в цих випадках у пам’яті немає нічого таємничого“ (Halbwachs 1966, 20 f.).

Однак „наші спогади є не лише соціально, але й культурно „вмонтованими““ (Assmann, J. 2006, 69). Тексти, образи, речі, символи та обряди формують культурну пам’ять і є основою нашої культурної ідентичності. Носіями цих культурних традицій є „зовнішні носії інформації та культурні практики“ (Assmann, A. 2006, 19), які зберігають мову, образи, голоси і звуки. Адже „лише місця зберігання та медіа перетворюють комунікативну пам’ять на справді культурну пам’ять“. (Reichwein 2018)

Історія та ідентичність

Але як визначається, що ми пам’ятаємо, а що забуваємо? Кола AfD закликають до „розвороту політики пам’яті на 180 градусів“ і маргіналізують Голокост як „пташине гніздо“. Засуджується так званий „культ провини“ німців, і таким чином культурна пам’ять все частіше ставиться під сумнів.

Стає зрозуміло, що культурна пам’ять не є статичною. Вона підлягає динаміці та змінам, які мають обговорюватися та узгоджуватися в суспільстві в цілому. Адже „те, що пам’ятається, і те, що забувається, значною мірою формується, організовується і реконструюється“ (Reichwein 2018).

Література

Ассман, Алейда (2006): Простори пам’яті. Форми і трансформації культурної пам’яті. 3-тє вид., доповн. і переробл. Бек: Мюнхен.

Ассманн, Ян (2006): Томас Манн і Єгипет. Міф і монотеїзм у романах про Йозефа. Бек: Мюнхен.

Гальбвакс, Моріс (1985): Пам’ять та її соціальні умови. Suhrkamp: Берлін.

Райхвайн, Марк (2018): Чому жодна нація не може жити без пам’яті. https://www.welt.de/kultur/literarischewelt/article177671164/Nation-und-Erinnerung-So-funktioniert-das-kulturelle-Gedaechtnis.html [13.11.2018].