Для того, щоб підкреслити культурні та природні характеристики, у 1972 році 190 країн-членів Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) ратифікували Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Конвенція про охорону всесвітньої спадщини). Вона покликана сприяти взаєморозумінню культури, з одного боку, і захисту та збереженню різних культурних і природних цінностей, з іншого. Водночас вона гарантує, що „спадщина попередніх поколінь […] може бути передана майбутнім поколінням“ (Hauser-Schäublin/ Bendix 2015, 52) (див. Hauser-Schäublin/ Bendix 2015, 51 f.).
Розширення
Концепція матеріальної всесвітньої спадщини 1972 року була доповнена у 2003 році Конвенцією про охорону нематеріальної культурної спадщини, так що відтепер наступні сфери вважаються гідними захисту:
– Традиції та форми вираження, що передаються усно, включаючи мову
– Виконавське мистецтво
– Соціальні звичаї, ритуали та фестивалі
– Знання та звичаї, пов’язані з природою та всесвітом
– традиційні ремісничі техніки (див. Eggert/ Mißling 2015, 63 f.).
Отже, завдяки Конвенції 2003 року охороняються форми культурного самовираження, „з якими […] етнічні групи часто ідентифікують себе, […] [які] [передаються] з покоління в покоління і мають] вплив і значення, що формують ідентичність“ (Eggert / Mißling 2015, 64).
Цілі Конвенції
Заходи з охорони форм культурного самовираження, що перебувають під загрозою зникнення, спрямовані, з одного боку, на збереження та підтримку їхньої життєздатності, а з іншого – на підвищення обізнаності про їхню важливість на місцевому, національному та міжнародному рівнях. Таким чином, водночас „багатовікові традиції та звичаї зберігаються як нематеріальна складова культурної спадщини людства“ (Dippon/ Siegmund 2010, 32).
Приклади
З 2013 року Німеччина є членом Мережі всесвітньої спадщини під девізом „Знати. Знати“. З 2013 року Німеччина зацікавлена у збереженні, підтримці та просуванні різноманіття живої культурної спадщини на національному рівні (див. ЮНЕСКО1). Це розмаїття виражається у чотирьох категоріях:
– наприклад, спів колядок або маневр зябликів у горах Гарц
– наприклад, акушерство або німецька хлібна культура
– наприклад, хоровий спів або поетичний слем
– наприклад, східнофризька чайна культура (див. ЮНЕСКО2).
Інші приклади можна знайти в загальнодержавному Реєстрі нематеріальної культурної спадщини: www.unesco.de/kultur-und-natur/immaterielles-kulturerbe/immaterielles-kulturerbe-deutschland/bundesweit
У той час як загальнодержавний Список нематеріальної культурної спадщини представляє розмаїття на німецькому рівні, для його збереження на міжнародному рівні існують три списки:
– Мета: створити більшу видимість світового культурного розмаїття і водночас зростаючу обізнаність про нього.
– наприклад, китайський силует
2-й Список нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінового збереження
– Мета: Впровадження швидких заходів для культурних форм, яким загрожує глобальний/місцевий розвиток.
– Наприклад, культурний ареал католицької меншини суїтів у Латвії
– Мета: Виокремити модельні проекти
– наприклад, живий музей фанданго в Бразилії (див. ЮНЕСКО3; Eggert/ Mißling 2015, 68).
Зворотний бік статусу нематеріальної культурної спадщини
Хоча Конвенція 2003 року покликана сприяти популяризації та підвищенню цінності живої культурної спадщини в усьому світі та протидіяти культурній стандартизації, зі статусом нематеріальної культурної спадщини пов’язані певні проблеми та виклики. Наступний перелік ілюструє їх:
– Інструменталізація конвенції призводить до окостеніння, кодифікації та музеєфікації живої культурної спадщини.
– Створюються певні ціннісні репрезентації, які розглядаються як автентичні або гідні збереження.
– Держави хочуть створити певний імідж зі статусом нематеріальної культурної спадщини.
– Хоча громади та групи перебувають у центрі уваги як носії культури, не існує єдиного визначення того, кого вважати носієм культури.
– Управління нематеріальною культурною спадщиною – це насамперед відповідальність держави, тому права співвизначення залежать від політичної чи ієрархічної структури, а в деяких випадках їх потрібно створювати першими.
– Визначення, номінація та реалізація заходів зі збереження є державним завданням, тому вищезгадані списки завжди базуються на процесах відбору, які, таким чином, потенційно відтворюють дисбаланс влади, оскільки під час процесу номінації придатність до Світової спадщини інсценується, і туди потрапляють ті, хто представляє свою культурну форму у привабливий спосіб.
– Результат: гегемонія потужних держав
– Здійснення контролю над культурними формами
– Комерційний/індустріальний маркетинг
– політична, економічна та ідеалістична валоризація (див. Eggert / Mißling 2015, 65-77).
Література
Діппон, П. / Зіґмунд, А. (2010): Освітні претензії до об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО – поточний аналіз суперечностей між Конвенцією про охорону всесвітньої спадщини та місцевою практикою. В: Штрьотер-Бендер, Я. (ред.): Освіта у сфері всесвітньої спадщини. Позиції та дискурси щодо освіти про всесвітню спадщину ЮНЕСКО. Марбург, 31-43.
Еггерт, А. / Місслінг, С. (2015): Конвенція ЮНЕСКО 2003 року про охорону нематеріальної культурної спадщини. В: Грот, С., Бендікс, Р., Шпіллер, А. (ред.): Культура як власність: інструменти, зрізи та тематичні дослідження. Геттінген, 61-77.
Гаузер-Шойблін, Б. / Бендікс, Р. (2015): Світова спадщина. В: Грот, С., Бендікс, Р., Шпіллер, А. (ред.): Культура як власність: інструменти, зрізи та тематичні дослідження. Геттінген, 51-58.
UNESCO1 (n.d.): https://www.unesco.de/kultur-und-natur/immaterielles-kulturerbe/immaterielles-kulturerbe-deutschland [01.02.2019].
UNESCO2 (n.d.): https://www.unesco.de/kultur-und-natur/immaterielles-kulturerbe/immaterielles-kulturerbe-deutschland/bundesweit [01.02.2019].
UNESCO3 (n.d.): https://www.unesco.de/kultur-und-natur/immaterielles-kulturerbe/immaterielles-kulturerbe-weltweit [01.02.2019].