Термін „компетентність“ походить від латинського слова competentia – „здібність“. Міжкультурна компетентність (лат. inter – між) означає, що люди з різним культурним походженням успішно спілкуються та діють разом. Слово культура походить від латинського cultura „обробка, догляд“ і в загальному розумінні включає в себе все, що культивується, тобто піддається впливу людей (див. Pohl 2008, 9).
Міжкультурна компетентність і зустріч
Міжкультурна компетентність в основному означає мати справу з незнайомими способами мислення і поведінки (див. Pohl 2008, 9). Мається на увазі здатність адекватно поводитися з іноземними культурами та їхніми представниками (див. Lüsebrink 2012, 9). Барлі стверджує, що „лише зустріч з чужим робить культуру видимою“ (Barley 1999, 9) і проводить порівняння з анатомією людини: „Наша власна культура – як наш власний ніс. Ми не бачимо її, тому що вона знаходиться прямо перед нашими очима, і ми звикли дивитися на світ безпосередньо через нього“. (Barley 1999, 9)
Емпатія, вміння, знання
Міжкультурна компетентність настільки багатогранна, що її не можна розглядати як окрему компетенцію. Вона охоплює найрізноманітніші сфери компетентності у спілкуванні на вербальному, невербальному та паравербальному рівнях, а також поведінкові компетенції та компетенції розуміння. Таким чином, міжкультурна компетентність включає три основні сфери: афективні, прагматичні та когнітивні навички (див. Lüsebrink 2012, 9). За словами Болтена, це „навичка, яка постійно розвивається і продуктивно взаємодіє з іншими, базовими компетенціями“ (Lüsebrink 2012, 10).
Рівні міжкультурного навчання
Поліна Клапейрон використовує схожий підхід. Вона розглядає міжкультурну компетентність як навчальну мету міжкультурного навчання, згідно з якою міжкультурне навчання відбувається на афективному рівні (самокомпетентність і підвищення обізнаності), когнітивному рівні (фактична компетентність і передача знань), комунікативному рівні (соціальна компетентність і емпатія) і поведінковому рівні (компетентність діяти і практикувати міжкультурні навички) (див. Flüchtlingsrat Schleswig Holstein 2004, 7 f.).
Як і Болтен, вона розуміє міжкультурну компетентність не як набуту і статичну навичку, а як процес навчання. У цьому контексті бути міжкультурно компетентним означає, „що ми, як особистості, розвинули здібності ставитися і спілкуватися з іншими людьми в дуже різних ситуаціях, в різних соціальних і культурних контекстах, усвідомлюючи при цьому наші власні цінності і культурну вкоріненість“ (Рада з питань біженців Шлезвіг-Гольштейн, 2004). (Рада у справах біженців Шлезвіг-Гольштейн 2004, 9)
Література
Барлі, Найджел (1999): Сумні острів’яни. Як етнолог з англійцями. Мюнхен: Klett.
Клапейрон, Поліна (2004): Міжкультурна компетентність у соціально-освітній роботі. У: Flüchtlingsrat Schleswig-Holstein: Interkulturelle Kompetenz in der pädagogischen Praxis. Вступ. Брошура: http://www.forschungsnetzwerk.at/downloadpub/perspektive_interkulturelle_Kompetenz_equal.pdf [19.06.2018].
Гнахс, Дітер (2007): Kompetenzen – Erwerb, Erfassung, Instrumente. В: Німецький інститут освіти дорослих (ред.): Studientexte für Erwachsenenbildung. Білефельд: Бертельсманн.
Люзбрінк, Ганс-Юрґен (2012): Міжкультурна комунікація. Взаємодія, іноземне сприйняття, культурний трансфер. 3rd ed. Штутгарт: Карл Ернст Пошель.
Поль, Райнхард (2011): Міжкультурна компетентність. В: Поль, Райнхард (ред.): Німеччина і світ. Кіль: Magazin.
Штрауб, Юрген / Вайдеманн, Арне / Вайдеманн, Доріс (2007): Handbuch interkulturelle Kommunikation und Kompetenz. Основні поняття – теорії – сфери застосування. Штутгарт: Карл Ернст Пошель.