Діаспора

Термін „діаспора“ походить з грецької мови і означає „розсіюватися“ або „розходитися“ (див. Kuhlmann 2014). З одного боку, він означає вимушену еміграцію спільноти зі своєї батьківщини, а з іншого – розсіювання цієї спільноти в інших регіонах (див. там само).

Еміграція зазвичай супроводжується почуттям вирваності з корінням і болючою розлукою з батьківщиною, тому слід згадати і про емоційний аспект (див. Vetter 2007, 164). Центральним у визначенні ситуації діаспори є ідентифікаційне посилання на географічно віддалену, реальну чи вигадану країну походження та її культурно-релігійну традицію (див. Baumann 1999, 252).

Крім того, для ситуації діаспори характерний взаємний трикутник відносин між країною походження та її культурою, країною прибуття і діаспорною групою. Або група живе для себе як меншина в чужій країні і зберігає культурні звичаї, а також власну релігійну ідентифікацію (див. там само), або відбувається асиміляція, тобто втрачається культурне коріння і виникають питання культурної ідентичності.

Історичне коріння

Історично цей термін з’явився в ранньому юдаїзмі. Вперше він був використаний для позначення єврейської діаспори, тобто євреїв, які жили за межами „землі обітованої“ (Палестини) та Єрусалиму. У християнстві цей термін використовується з 16 століття для позначення протестантських або католицьких меншин у суспільстві, що відрізняється за конфесійною приналежністю. Водночас цей термін також використовується для позначення інших діаспорних груп. До них належать, наприклад, грецька, індійська, курдська та ліванська діаспори (див. Baumann 1999, 252).

Діаспора і вигнання – подібності та відмінності

Термін „діаспора“ часто збігається з терміном „вигнання“ (лат. exilium – „перебування на чужині, вигнання“), а іноді ототожнюється з ним (див. Kuhlmann 2014). Тісний семантичний, концептуальний та історичний зв’язок не викликає сумнівів. Однак чітке дефініційне розмежування не видається дуже корисним, оскільки обидва поняття часто зливаються одне з одним. Тому доцільніше замислитися над подібностями та відмінностями між ними.

Однією з відмінностей є те, що термін „вигнання“ описує індивідуальний досвід, а не досвід спільноти. Інша відмінність полягає в тому, що люди залишають свою батьківщину добровільно. Ступінь недобровільності еміграції підкреслюється більше в дослідженнях вигнання, ніж у контексті діаспори (див. Kuhlmann 2014). Одна з найбільших відмінностей полягає у прив’язаності до батьківщини. Діаспори, як і вигнанці, підтримують тісні зв’язки з країною свого народження. Вони продовжують вважати її своїм справжнім домом і зберігають власну культурну ідентичність. Вигнанці, як правило, примиряються зі своєю новою батьківщиною і намагаються побудувати соціальні, емоційні та символічні зв’язки з приймаючою країною. Для вигнанців країна перебування часто залишається тимчасовим рішенням без бажання пускати коріння. Тривала прив’язаність до країни походження часто пов’язана з прихильністю до політики рідної країни (див. Kuhlmann 2014).

Література

Бауманн, Мартін (1999): Diaspora. В: Ауффарт, Крістоф (ред.): Мецлер Лексикон Релігія: Становлення – Сучасність – Засоби масової інформації. Штутгарт: Мецлер, 251-254.

Кульманн, Дженні (2014): Exile, Diaspora and Transmigration. http://www.bpb.de/apuz/192563/exil-diaspora-transmigration?p=all [02.07.2018].

Веттер, Д. (2007): Діаспора. В: Хурі, Адель Теодор (ред.): Lexikon religiöser Grundbegriffe – Judentum Christentum Islam. Вісбаден: Маркс, 164-168.