Багатомовність

Багатомовність – або мультилінгвізм – означає здатність говорити або розуміти кілька (різноманітних) мов (Duden 2018). „Ці різноманітні мови включають не лише офіційні мови, але й регіональні мови, мови меншин і мови жестів, і навіть мовні різновиди, такі як діалекти“ (Riehl 2014, 9).

Концепція крайньої невизначеності

(Загальний) термін „багатомовність“ одночасно асоціюється з різними формами засвоєння мови в онтогенезі людини, а також з її використанням у повсякденному житті, на роботі та в установах (див. там само, 9). Таким чином, у німецькомовному світі терміни „багатомовність“ і „двомовність“, а також „поліглот“ часто використовуються як синоніми. Це вказує на плинність і нечіткість визначення терміна (див. Petersen 2014, 19). Натомість термін мультилінгвізм характеризується своєю дефінітивною розмитістю, оскільки він охоплює „нескінченну кількість рівнів комунікативної компетенції“ (Hernig 2005, 163).

Загалом, багатомовність ідентифікується за чотирма критеріями:

Тип набуття

Тут мається на увазі одночасне та послідовне засвоєння і відповідно диференційоване. Фази життя (наприклад, дитинство чи дорослість) відіграють вирішальну роль (див. Lüdi/Py 2017, 7; Riehl 2014, 11 f.).

Соціальні умови

Цей критерій визначення розрізняє індивідуальну, суспільну та інституційну багатомовність (див. Riehl 2014, 12).

Компетентність

Визначення багатомовності, дане Оксааром (Oksaar 1980, 43), часто використовується і описується як рівень компетентності: „Я визначаю багатомовність функціонально. Вона передбачає, що в більшості ситуацій мультилінгв може легко переключатися з однієї мови на іншу, коли це необхідно. Відносини між мовами можуть бути дуже різними – в одному випадку, залежно від структури комунікативного акту, включаючи ситуації і теми, може використовуватися менш красномовний код, в іншому – більш красномовний“ (Lüdi/Py 2017, 8).

Мовні сузір’я

Це стосується статусу задіяних мов. Багатомовність характеризується або двома (чи більше) повноцінно розвиненими культурними мовами міжнародного престижу, наприклад, німецько-російською, або мовою з регіональним, комунікативним радіусом, як у випадку з діалектом (див. Lüdi/Py 2017, 6; Riehl 2014, 16 f.).

Від міфу про одномовність

Багатомовність часто оголошують чимось унікальним, тоді як одномовний габітус здається інституційно закріпленим. Проте в часи глобалізованого суспільства одномовність, швидше за все, розглядається як „рідкість“ (див. Boschung / Dietrich 2011, III; Riehl 2014, 9 f.). Натараджан навіть говорить про вигадку одномовності: „Як наслідок, донині очевидно, що багатомовність і багатомовність підкреслюються в контексті різноманітності, але в рамках панівного мислення за кожною людиною, тим не менш, визнається лише одна мова, тобто та, якою вона володіє. Таким чином, людина не сприймається як така, що володіє кількома мовами по-різному. Багатомовна людина, таким чином, позбавлена можливості ідентифікації, іменування та опису“. (Ziese/ Gritschke 2016, 261).

Причини багатомовності здебільшого політичні (наприклад, міграція), економічні чи історичні. Розрізняють також природну та дидактично опосередковану багатомовність.

Література

Бошунг, Дітріх / Ріл, Клаудія М. (ред.) (2011): Historische Mehrsprachigkeit: Семінар Центру давніх середземноморських культур (ZaKMiRa) та Центру мовного розмаїття та багатомовності (ZSM) Кельнського університету, липень 2008 р. Аахен: Shaker.

Дуден (2018): Багатомовність | Правопис, значення, визначення. https://www.duden.de/rechtschreibung/Mehrsprachigkeit [22.06.2018].

Герніг, Маркус (2005): Німецька мова як іноземна. Вступ. Вісбаден: VS.

Люді, Жорж / Пай, Бернар (2017): Двомовність через міграцію: вступ до вивчення багатомовності на прикладі двох груп іммігрантів у Невшателі (Швейцарія). Тюбінген: Німейєр.

Оксаар, Ейс (1980): Багатомовність, мовний контакт і мовний конфлікт. В: Нельде, Петер Ганс (ред.): Мовний контакт і мовний конфлікт. Вісбаден: Franz Steiner.

Петерсен, Інгер (2014): Здатність до письма та багатомовність. Берлін: De Gruyter.

Ріл, Клаудія М. (2014): Багатомовність: вступ. Дармштадт: WBG.

Зізе, Марен / Грічке, Кароліна (2016): Geflüchtete und kulturelle Bildung. Формати та концепції для нової галузі практики. Білефельд: Стенограма.