Der Begriff Kompetenz leitet sich vom lateinischen Wort competentia „Eignung“ ab. Interkultureller Kompetenz (lateinisch inter „zwischen“) meint, dass es Menschen unterschiedlicher kultureller Herkunft gelingt, gemeinsam erfolgreich zu kommunizieren und zu handeln. Das Wort Kultur kommt vom lateinischen cultura „Bearbeitung, Pflege“ und umfasst im landläufigen Verständnis alles, was kultiviert, also durch Menschen beeinflusst ist (vgl. Pohl 2008, 9).
Interkulturelle Kompetenz bezeichnet grundsätzlich den Umgang mit unvertrauten Denk- und Verhaltensweisen (vgl. Pohl 2008, 9). Gemeint ist das Vermögen, mit fremden Kulturen und ihren Angehörigen adäquat umzugehen (vgl. Lüsebrink 2012, 9). Barley konstatiert, dass „nur die Begegnung mit dem Fremden Kultur sichtbar macht“ (Barley 1999, 9) und zieht einen Vergleich zur Anatomie des Menschen: „Unsere eigene Kultur gleicht unserer eigenen Nase. Wir sehen sie nicht, weil sie genau vor unseren Augen liegt und wir gewohnt sind, die Welt unmittelbar durch sie hindurch zu betrachten.“ (Barley 1999, 9)
Interkulturelle Kompetenz ist so facettenreich, dass sie nicht als eigenständige Kompetenz angesehen werden kann. Verschiedenste Kompetenzbereiche der Kommunikation auf verbaler, non-verbaler und auch paraverbaler Ebene werden angesprochen – ebenso wie Verhaltens- und Verstehenskompetenzen. Interkulturelle Kompetenz umfasst zusammengefasst vor allem drei Hauptbereiche: affektive, pragmatische und kognitive Fähigkeiten (vgl. Lüsebrink 2012, 9). Nach Bolten handelt es sich um eine „Fähigkeit, die sich fortwährend weiterentwickelt und in produktiven Wechselbeziehungen zu anderen, grundlegenden Kompetenzen steht“ (Lüsebrink 2012, 10).
Einen ähnlichen Ansatz verfolgt Pauline Clapeyron. Sie stellt interkulturelle Kompetenz als Lernziel des interkulturellen Lernens dar, wobei interkulturelles Lernen auf affektiver Ebene (Selbstkompetenz und Bewusstseinsbildung), kognitiver Ebene (Sachkompetenz und Wissensvermittlung), kommunikativer Ebene (Sozialkompetenz und Empathie) und verhaltensorientierter Ebene (Handlungskompetenz und Einüben interkultureller Fertigkeiten) stattfindet (vgl. Flüchtlingsrat Schleswig Holstein 2004, 7 f.).
Wie auch Bolten versteht sie interkulturelle Kompetenz nicht als erworbene und statische Fähigkeit, sondern als Lernprozess. Dabei bedeutet interkulturell kompetent zu sein, „dass wir als Individuen Fähigkeiten entwickelt haben, uns in sehr verschiedenen Situationen, in verschiedenen sozialen und kulturellen Kontexten auf andere Menschen zu beziehen und mit ihnen zu kommunizieren und uns dabei unserer eigenen Werte und kulturellen Eingebundenheit bewusst sind.“ (Flüchtlingsrat Schleswig Holstein 2004, 9)
Literatur
Barley, Nigel (1999): Traurige Insulaner. Als Ethnologe bei den Engländern. München: Klett.
Clapeyron, Pauline (2004): Interkulturelle Kompetenz in der sozialpädagogischen Arbeit. In: Flüchtlingsrat Schleswig-Holstein: Interkulturelle Kompetenz in der pädagogischen Praxis. Eine Einführung. Broschüre: http://www.forschungsnetzwerk.at/downloadpub/perspektive_interkulturelle_Kompetenz_equal.pdf [19.06.2018].
Gnahs, Dieter (2007): Kompetenzen – Erwerb, Erfassung, Instrumente. In: Deutsches Institut für Erwachsenenbildung (Hrsg.): Studientexte für Erwachsenenbildung. Bielefeld: Bertelsmann.
Lüsebrink, Hans-Jürgen (2012): Interkulturelle Kommunikation. Interaktion, Fremdwahrnehmung, Kulturtransfer. 3. Aufl. Stuttgart: Carl Ernst Poeschel.
Pohl, Reinhard (2011): Interkulturelle Kompetenz. In: Pohl, Reinhard (Hrsg.): Deutschland und die Welt. Kiel: Magazin.
Straub, Jürgen/ Weidemann, Arne/ Weidemann, Doris (2007): Handbuch interkulturelle Kommunikation und Kompetenz. Grundbegriffe- Theorien- Anwendungsfelder. Stuttgart: Carl Ernst Poeschel.
на русском языке
Термин компетенция происходит от латинского слова competentia „способность“. Межкультурная компетенция (лат. inter „между“) означает, что люди, принадлежащие к разным культурам, способны общаться и успешно действовать вместе. Слово культура происходит от латинского cultura „обращение, забота“ и в общем понимании включает в себя все, что культивируется, т.е. находится под влиянием людей (ср. Pohl 2008, 9).
Межкультурная компетенция и встреча
Межкультурная компетентность в основном означает умение справляться с незнакомыми способами мышления и поведения (ср. Pohl 2008, 9). Имеется в виду способность адекватно относиться к чужим культурам и их представителям (ср. Lüsebrink 2012, 9). Барли утверждает, что „только встреча с иностранным делает культуру видимой“ (Barley 1999, 9) и проводит сравнение с анатомией человека: „Наша собственная культура похожа на наш собственный нос. Мы не видим его, потому что он находится прямо перед нашими глазами, и мы привыкли смотреть на мир прямо через него“. (Barley 1999, 9)
Эмпатия, навыки, знания
Межкультурная компетенция настолько многогранна, что ее нельзя рассматривать как отдельную компетенцию. Самые разные области компетенции в общении на вербальном, невербальном, а также паравербальном уровне затрагиваются, равно как и поведенческие компетенции и компетенции понимания. В целом, межкультурная компетенция включает в себя три основные области: аффективные, прагматические и когнитивные навыки (ср. Lüsebrink 2012, 9). По словам Болтена, это „навык, который постоянно развивается и продуктивно взаимодействует с другими, базовыми компетенциями“ (Lüsebrink 2012, 10).
Уровни межкультурного обучения
Полин Клапейрон придерживается аналогичного подхода. Она представляет межкультурную компетентность как цель межкультурного обучения, при этом межкультурное обучение происходит на аффективном уровне (самокомпетентность и повышение осведомленности), когнитивном уровне (фактическая компетентность и передача знаний), коммуникативном уровне (социальная компетентность и эмпатия) и поведенческом уровне (компетентность действовать и практиковать межкультурные навыки) (см. Flüchtlingsrat Schleswig Holstein 2004, 7 f.).
Как и Болтен, она понимает межкультурную компетентность не как приобретенный и статичный навык, а как процесс обучения. В этом контексте межкультурная компетентность означает, „что мы как личности развили в себе способность относиться и общаться с другими людьми в совершенно разных ситуациях, в разных социальных и культурных контекстах, осознавая при этом свои собственные ценности и культурную укорененность“. (Refugee Council Schleswig Holstein 2004, 9)
українською мовою
Термін „компетентність“ походить від латинського слова competentia – „здібність“. Міжкультурна компетентність (лат. inter – між) означає, що люди з різним культурним походженням здатні спілкуватися та успішно діяти разом. Слово культура походить від латинського cultura „обробка, догляд“ і в загальному розумінні включає в себе все, що культивується, тобто піддається впливу людей (див. Pohl 2008, 9).
Міжкультурна компетентність і зустріч
Міжкультурна компетентність в основному означає мати справу з незнайомими способами мислення і поведінки (див. Pohl 2008, 9). Мається на увазі здатність адекватно поводитися з іноземними культурами та їхніми представниками (див. Lüsebrink 2012, 9). Барлі стверджує, що „лише зустріч з чужим робить культуру видимою“ (Barley 1999, 9) і проводить порівняння з анатомією людини: „Наша власна культура – як наш власний ніс. Ми не бачимо її, тому що вона знаходиться прямо перед нашими очима, і ми звикли дивитися на світ безпосередньо через нього“. (Barley 1999, 9)
Емпатія, вміння, знання
Міжкультурна компетентність настільки багатогранна, що її не можна розглядати як окрему компетенцію. Вона охоплює найрізноманітніші сфери комунікації на вербальному, невербальному та паравербальному рівнях, а також поведінкові компетенції та компетенції розуміння. Таким чином, міжкультурна компетентність включає три основні сфери: афективні, прагматичні та когнітивні навички (див. Lüsebrink 2012, 9). За словами Болтена, це „навичка, яка постійно розвивається і продуктивно взаємодіє з іншими, базовими компетенціями“ (Lüsebrink 2012, 10).
Рівні міжкультурного навчання
Поліна Клапейрон використовує схожий підхід. Вона розглядає міжкультурну компетентність як навчальну мету міжкультурного навчання, згідно з якою міжкультурне навчання відбувається на афективному рівні (самокомпетентність і підвищення обізнаності), когнітивному рівні (фактична компетентність і передача знань), комунікативному рівні (соціальна компетентність і емпатія) і поведінковому рівні (компетентність діяти і практикувати міжкультурні навички) (див. Flüchtlingsrat Schleswig Holstein 2004, 7 f.).
Як і Болтен, вона розуміє міжкультурну компетентність не як набуту і статичну навичку, а як процес навчання. У цьому контексті бути міжкультурно компетентним означає, „що ми, як особистості, розвинули здібності ставитися і спілкуватися з іншими людьми в дуже різних ситуаціях, в різних соціальних і культурних контекстах, усвідомлюючи при цьому наші власні цінності і культурну вкоріненість“ (Рада з питань біженців Шлезвіг-Гольштейн, 2004). (Рада у справах біженців Шлезвіг-Гольштейн 2004, 9)
на български език
Терминът „компетентност“ произлиза от латинската дума competentia „способност“. Междукултурна компетентност (лат. inter „между“) означава, че хора с различен културен произход са в състояние да общуват и да действат успешно заедно. Думата култура идва от латинската cultura „лечение, грижа“ и в общоприетото разбиране включва всичко, което се култивира, т.е. върху което влияят хората (вж. Pohl 2008, 9).
Междукултурна компетентност и среща
Междукултурната компетентност по същество означава справяне с непознати начини на мислене и поведение (срв. Pohl 2008, 9). Става дума за способността да се справяш адекватно с чужди култури и техните представители (срв. Lüsebrink 2012, 9). Барли заявява, че „само срещата с чуждото прави културата видима“ (Barley 1999, 9) и прави сравнение с човешката анатомия: „Нашата собствена култура е като собствения ни нос. Ние не го виждаме, защото е точно пред очите ни и сме свикнали да гледаме света директно през него“. (Barley 1999, 9)
Емпатия, умения, знания
Междукултурната компетентност е толкова многостранна, че не може да се разглежда като самостоятелна компетентност. Засягат се най-различни области на компетентност в общуването на вербално, невербално, а също и паравербално ниво – както и поведенческа компетентност и компетентност за разбиране. В обобщение, междукултурната компетентност включва три основни области: афективни, прагматични и когнитивни умения (вж. Lüsebrink 2012, 9). Според Болтен тя е „умение, което непрекъснато се развива и продуктивно взаимодейства с други, основни компетенции“ (Lüsebrink 2012, 10).
Нива на междукултурното обучение
Полин Клапейрон възприема подобен подход. Тя представя междукултурната компетентност като цел на междукултурното учене, при което междукултурното учене се осъществява на афективно ниво (самокомпетентност и повишаване на осведомеността), когнитивно ниво (фактическа компетентност и трансфер на знания), комуникативно ниво (социална компетентност и емпатия) и поведенческо ниво (компетентност за действие и практикуване на междукултурни умения) (вж. Flüchtlingsrat Schleswig Holstein 2004, 7 f.).
Подобно на Болтен, тя разбира междукултурната компетентност не като придобито и статично умение, а като процес на учене. В този контекст да бъдеш междукултурно компетентен означава, „че ние като личности сме развили способности да се свързваме и да общуваме с други хора в много различни ситуации, в различен социален и културен контекст, като същевременно сме наясно със собствените си ценности и културна вграденост“. (Съвет за бежанците в Шлезвиг-Холщайн, 2004 г., 9)