Der Begriff Mythos stammt vom altgriechischen Wort mýthos „Fabel, Wort, Rede, Sage, Erzählung“ und hat eine stark symbolische Bedeutung (vgl. Duden 2015, 1113).

Eine für alle Disziplinen befriedigende Definition von Mythos ist kaum zu finden, da der Mythos nicht durch das Objekt seiner Botschaft definiert wird, sondern durch die Art und Weise, wie er diese ausspricht. Es gibt zwar formale Grenzen eines Mythos, aber keine inhaltlichen. Der ursprüngliche Mythos, durch mündliche Erzählungen weitergegeben, verknüpft elementare Erfahrungen der eigenen Existenz, der Gesellschaft und der Natur zu einem fiktiven, emotionalen, symbolischen Weltgefüge (vgl. Brandt 2004, 10 f.).

Der Mythos ist ein System der Kommunikation, eine Botschaft. Daraus resultiert, dass der Mythos kein Objekt, Begriff und keine Idee sein kann. Vielmehr ist er eine Weise des Bedeutens, eine Form (vgl. Barthes 2010, 251). Durch das System der Kommunikation kann alles zu einem Mythos werden, was in einen Diskurs eingeht. Der Mythos bestimmt sich dahin gehend nicht durch seine Botschaft, sondern durch die Art, wie er sich äußert (vgl. Barthes 2010, 251). Zum einen wird der Mythos als fiktiver Text, der die Wahrheit abbildet, zum anderen als eine fiktive und unglaubwürdige Erzählung, die das Wissen und die Geschichten der frühen Menschheit verschlüsselt mitteilt, verstanden (vgl. Barthes 2010, 252). Mythen zeigen Grundlagen der Kultur und sind meist polysem bzw. polyfunktional. Sie erklären und beeinflussen die Welt, indem sie die zentralen Stationen des menschlichen Lebens thematisieren und theologische und politische Aussagen verbreiten. Außer in Beschwörungen, Erzählungen und Sagen finden sich Mythen noch in Riten und Festen. In wissenschaftlichen Diskursen wird die alltagssprachliche Verwendung des Mythosbegriffs jedoch vermieden (vgl. Waechter 2010).

Der moderne Mythos

In der Moderne kann alles zu einem Mythos werden. Im Metzler Lexikon moderner Mythen werden in der Moderne generierte Mythen benannt und charakterisiert. Das Mythische wird als eine subjektive Wahrnehmung individueller Bedeutung im Sinne des kulturellen Gedächtnisses verstanden, z. B.:

• historische Personen (z. B. Willy Brandt, Marilyn Monroe)
• fiktionale Figuren (z. B. Asterix, Don Quichote)
• Ereignisse (z. B. 68er-Bewegung, Untergang der Titanic)
• Orte (z. B. Alpen, Dresden)
• Ideen/ Konzepte (z. B. Freiheit, ewige Jugend)
• Institutionen (z. B. Geheimdienste, Mafia)

Ein Beispiel für den modernen Mythos ist z. B. Pippi Langstrumpf. Diese Figur steht für das ewige Kind und besitzt die Funktion eines Hoffnungsträgers. Mit Pippi wird der Mythos vom Paradies in Verbindung gebracht, da Pippi Langstrumpf in einem paradiesartigen Zustand lebt, frei von Zwängen und bestimmt von Freundschaft, Lust, Glück und Fantasie (vgl. Wodianka, Ebert 2014, 296–297).

Zitate

„Mythen sind Geschichten, welche Menschen aller Zeiten und Kulturen sich angesichts scheinbar unerklärlicher und dabei zugleich ebenso erschreckender wie verführerischer Phänomene erzählen: [das] mythische Narrativ bannt die beängstigende Fremdheit seines Gegenstandes, bewahrt aber zumeist die faszinierende Ambivalenz, die dem Unerklärlichen anhaftet.“ (Münker und Roesler 1997, 8)

„Der Mythos verbirgt nichts und stellt nichts zur Schau. Er deformiert. Der Mythos ist weder eine Lüge noch ein Geständnis. Er ist eine Abwandlung.“ (Roland Barthes, 1957)

„Die Mythosforschung ist zum Berührungspunkt mannigfaltiger Zweige der Gelehrsamkeit geworden: […] Historiker und Soziolog, Literaturwissenschaftler und Grammatiker, Germanist und Romanist, Keltenforscher und Slawist, sie alle reden darüber, je unter sich. Auch vor Logikern und Psychologen, vor Metaphysikern und Epistemologen ist die Mythologie nicht sicher – um von den Gästen ganz zu schweigen, den Theosophen, den heutigen Astrologen oder den Szientisten.“  (Malinowski, 1926)

Literatur

Barthes, Roland (2010): Mythen des Alltags. Berlin: Suhrkamp.

Brandt, Reinhard (2014): Mythos und Mythologie. In: Brandt, Schmidt (Hrsg.): Mythos und Mythologie. Berlin: Akademie.

Duden (2015): Deutsches Universalwörterbuch. 8. Aufl. Berlin: Duden.

Malinowski, Bronislaw (1926): Die Rolle des Mythos im Leben. In: ders. (Hrsg.): Schriften zur Anthropologie. Frankfurt am Main.

Münker, Stefan/ Roesler, Alexander (1997): Vorwort. In: Münker, Stefan/ Roesler, Alexander (Hrsg.): Mythos Internet. Frankfurt am Main: Suhrkamp.

Waechter, Matthias (2010): Mythos. In: Docupedia-Zeitgeschichte, Zentrum für Zeithistorische Forschung Potsdam. https://zeitgeschichte-digital.de/doks/frontdoor/deliver/index/docId/581/file/docupedia_waechter_mythos_v1_de_2010.pdf [09.05.19].

Wodianka, Stephanie/ Ebert, Juliane (2014): Metzler Lexikon moderner Mythen: Figuren, Konzepte, Ereignisse. Stuttgart: J. B. Metzler.

в русском языке

Термин миф происходит от древнегреческого слова mýthos „басня, слово, речь, легенда, рассказ“ и имеет ярко выраженное символическое значение (ср. Duden 2015, 1113).

Определение мифа, удовлетворительное для всех дисциплин, найти трудно, поскольку миф определяется не объектом своего сообщения, а способом его выражения. Существуют формальные ограничения для мифа, но не для его содержания. Первоначальный миф, передаваемый через устные рассказы, связывает элементарный опыт собственного существования, общества и природы в вымышленную, эмоциональную, символическую структуру мира (ср. Brandt 2004, 10 f.).

Миф – это система коммуникации, сообщение. Как следствие, миф не может быть объектом, концепцией или идеей. Скорее, это способ означивания, форма (ср. Барт 2010, 251). Через систему коммуникации все, что входит в дискурс, может стать мифом. В этом отношении миф определяется не сообщением, а способом его выражения (ср. Барт 2010, 251). С одной стороны, миф понимается как вымышленный текст, отображающий истину, а с другой – как вымышленное и неправдоподобное повествование, передающее в закодированном виде знания и истории раннего человечества (ср. Барт 2010, 252). Мифы демонстрируют основы культуры и в большинстве своем полисемичны или полифункциональны. Они объясняют и влияют на мир, тематизируя центральные этапы человеческой жизни и распространяя теологические и политические высказывания. Помимо заклинаний, сказок и легенд, мифы встречаются в обрядах и праздниках. В научных дискурсах, однако, избегают употребления термина „миф“ в повседневном языке (ср. Waechter 2010).

Современный миф

В современности все может стать мифом. В „Лексиконе современного мифа“ Метцлера мифы, порожденные современностью, названы и охарактеризованы. Мифическое понимается как субъективное восприятие индивидуального смысла в терминах культурной памяти, напр:

исторические личности (например, Вилли Брандт, Мэрилин Монро)
вымышленные персонажи (например, Астерикс, Дон Кихот)
События (например, движение 68 года, гибель „Титаника“)
Места (например, Альпы, Дрезден)
Идеи/концепции (например, свобода, вечная молодость)
Институты (например, секретные службы, мафия).
Примером современного мифа является, например, Пеппи Длинныйчулок. Эта фигура олицетворяет вечного ребенка и выполняет функцию носителя надежды. С Пиппи связан миф о рае, поскольку Пеппи Длинныйчулок живет в райском состоянии, свободном от ограничений и определяемом дружбой, похотью, счастьем и фантазией (ср. Водянка, Эберт 2014, 296-297).

Цитаты

„Мифы – это истории, которые люди всех времен и культур рассказывают друг другу перед лицом, казалось бы, необъяснимых явлений, которые одновременно и пугают, и соблазняют: [мифическое повествование] изгоняет пугающую странность своего предмета, но в основном сохраняет очаровательную двойственность, присущую необъяснимому.“ (Münker and Roesler 1997, 8)

„Миф ничего не скрывает и ничего не выставляет напоказ. Он деформирует. Миф – это не ложь и не признание. Это деформация“. (Ролан Бартез, 1957)

„Изучение мифа стало точкой соприкосновения различных отраслей науки: […] историки и социологи, литературоведы и грамматики, германисты и романисты, кельтологи и слависты – все они говорят об этом, каждый между собой. Мифология также не защищена от логиков и психологов, метафизиков и эпистемологов – не говоря уже о гостях, теософах, современных астрологах и ученых“.  (Малиновский, 1926)

українською мовою

Термін „міф“ походить від давньогрецького слова mýthos – „байка, слово, мова, легенда, переказ“ і має глибоко символічне значення (див. Duden 2015, 1113).

Важко знайти визначення міфу, яке б задовольняло всі дисципліни, оскільки міф визначається не об’єктом його повідомлення, а способом його вираження. Існують формальні межі міфу, але не його зміст. Первісний міф, переданий через усні оповіді, пов’язує елементарний досвід власного існування, суспільства і природи у вигадану, емоційну, символічну структуру світу (див. Brandt 2004, 10 f.).

Міф – це система комунікації, повідомлення. Як наслідок, міф не може бути об’єктом, концепцією чи ідеєю. Це радше спосіб смислу, форма (див. Barthes 2010, 251). Через систему комунікації все, що входить у дискурс, може стати міфом. У цьому відношенні міф визначається не його змістом, а способом його вираження (див. Barthes 2010, 251). З одного боку, міф розуміється як вигаданий текст, що відображає істину, а з іншого – як вигаданий і неправдоподібний наратив, що передає знання та історії раннього людства в закодованій формі (див. Barthes 2010, 252). Міфи показують основи культури і здебільшого є багатозначними або поліфункціональними. Вони пояснюють світ і впливають на нього, тематизуючи центральні етапи людського життя і поширюючи теологічні та політичні твердження. Окрім заклинань, казок і легенд, міфи також зустрічаються в обрядах і святах. У науковому дискурсі, однак, повсякденного використання терміну міф уникають (див. Waechter 2010).

Сучасний міф

У сучасному світі все може стати міфом. У словнику Metzler Lexikon moderner Mythen названо та охарактеризовано міфи, породжені сучасністю. Міфічне розуміється як суб’єктивне сприйняття індивідуального значення з точки зору культурної пам’яті, напр.:

історичні особи (наприклад, Віллі Брандт, Мерилін Монро)
вигадані персонажі (наприклад, Астерікс, Дон Кіхот)
Події (наприклад, рух 68, затоплення Титаніка)
Місця (наприклад, Альпи, Дрезден)
Ідеї/концепції (наприклад, свобода, вічна молодість)
Інституції (наприклад, секретні служби, мафія)
Прикладом сучасного міфу є, наприклад, Пеппі Довгапанчоха. Цей образ уособлює вічну дитину і виконує функцію носія надії. З Пеппі асоціюється міф про рай, оскільки Пеппі Довгапанчоха живе у стані, подібному до раю, вільному від обмежень і визначеному дружбою, хтивістю, щастям і фантазією (див. Wodianka, Ebert 2014, 296-297).

Цитати

„Міфи – це історії, які люди всіх часів і культур розповідають одне одному перед обличчям, здавалося б, незрозумілих явищ, які водночас і лякають, і спокушають: [міфічна оповідь відкидає лякаючу дивність свого предмета, але здебільшого зберігає захоплюючу амбівалентність, притаманну непоясненному“. (Münker and Roesler 1997, 8)

„Міф нічого не приховує і нічого не виставляє на показ. Він деформує. Міф не є ні брехнею, ні зізнанням. Це деформація“. (Ролан Барт, 1957)

„Вивчення міфу стало точкою дотику різних галузей науки: […] історики і соціологи, літературознавці і граматики, германісти і романісти, кельтологи і славісти – всі вони говорять про нього, кожен між собою. Міфологія також не захищена від логіків і психологів, від метафізиків і гносеологів – не кажучи вже про гостей, теософів, сучасних астрологів і вчених“.  (Маліновський, 1926)