Die kulturelle Mimikry beschreibt eine partielle, oberflächliche Anpassung von Migrant*innen an den ihnen neuen Kulturkreis, um negativen Stigmata und damit verbundenen Gefahren zu entgehen. Dabei werden die ursprünglichen kulturellen Einflüsse nicht aufgegeben, wie es etwa bei der Assimilation der Fall ist, sondern durch die äußere Imitation ‚getarnt‘. (vgl. Albrecht, S. 261)

Homi H. Bhabha beschreibt diese Adaption als „fast, aber doch nicht ganz dasselbe“ (Bhabha 2000, S. 132). Eine Nachahmung, die doch nie ganz mit dem Nachgeahmten identisch ist, denn als beispielsweise deutsch wird performt, was aus individueller Perspektive als solches gedeutet wird. (vgl. Albrecht, S. 260)

Wortherkunft

Der Begriff Mimikry (engl. Nachahmung) stammt ursprünglich aus der Biologie und bezeichnet die Eigenschaft mancher Tiere, Merkmale giftiger Tierarten zu imitieren, um sich vor Feinden zu schützen (vgl. Nünning, S. 502). Ein Beispiel dafür ist die Hainschwebfliege, die äußerlich einer Wespe ähnelt. Der Unterschied zur Mimese besteht darin, dass diese eine allgemeine Form der Tarnung beschreibt, die sich ebenso auf die Ähnlichkeit mancher Insekten zu Blättern als auch auf die Farbwechselfähigkeit des Chamäleons beziehen kann.

Kulturtheoretische Anwendung

Ab den 1990er Jahren wurde der Begriff von dem indischen, postkolonialen Theoretiker Homi H. Bhabha kulturtheoretisch aufgegriffen. Am Beispiel der Kolonialzeit konkretisiert er die Wirkmacht der kulturellen Mimikry. Durch das oberflächliche Anpassungsvermögen der Schwarzen Bevölkerung gegenüber ihrer weißen Kolonialherren wird die existenzialistische Auffassung einer Grundverschiedenheit menschlicher Gesellschaften und somit die Vorherrschaft der westlichen Welt infrage gestellt. Gleichzeitig kann aus diesen Bemühungen ein parodistisches Spiegelbild der Herrschenden entstehen, dass den Autoritätsanspruch zusätzlich destabilisiert. Diese verzerrte Adaption entsteht schon automatisch aufgrund der individuell unterschiedlichen Interpretationen kultureller Praktiken.

Im Gegensatz zu dekonstruktivistischen Bemühungen handle es sich bei der kulturellen Mimikry allerdings nicht um einen aktiven Widerstand gegen die Hegemonie. Vielmehr tritt dieser als unintendierter Nebeneffekt der eigentlichen ‚Tarnung‘ auf und kann im Falle einer unbeabsichtigten Karikatur diesen verfehlen. (vgl. Struve, S. 144 –149)

Hybridität im kulturellen Zwischenraum

Von viel größerem Interesse für den Kulturtheoretiker ist der ‚dritte Raum‘, welcher durch den mimikritischen Prozess entsteht. Insbesondere bezüglich interkultureller Aushandlungsprozesse sieht Bhabha die Chance einer kulturellen Hybridität [Hyperlink zu Lexikonartikel]. Durch die paradoxale, ambivalente Gleichzeitigkeit von Bezugnahme und Abgrenzung zu den jeweiligen Kulturen würde eine eindeutige kulturelle Identität negiert, wodurch eine gemeinsame Infragestellung, Aushandlung oder Neuformulierung des Kulturverständnisses entstehen kann (vgl. Struve, S. 144).

Die eigentliche (unintendierte) Widerstandskraft der Mimikry besteht also primär in der Infragestellung einer in sich geschlossenen Kultur und erst sekundär in der Destabilisierung daraus abgeleiteter Machtgefälle.

Begriffe Abgrenzung zu Mimesis

Kulturtheoretisch sind die Mimikry und Mimese/Mimesis teilweise schwer zu unterscheiden. In Anlehnung an die biologische Bedeutung könnte eine kulturelle Mimesis allgemeine, neutral konnotierte Nachahmungspraxis beschreiben. Hingegen ähnelt das mimetische Konzept der feministischen Kulturtheoretikerin Luce Irigaray, welches sie 1974 in Speculum – Spiegel des anderen Geschlechts beschreibt, mehr dem hier beschriebenen Verständnis einer Mimikry, die sich allerdings anders als die kulturelle auf geschlechterspezifische Nachahmung bezieht und aktiv die Dekonstruktion von Machtverhältnissen bezweckt. (vgl. Nünning, S. 502)

Literatur

Albrecht, Yvonne (2017): Gefühle im Prozess der Migration. Transkulturelle Narrationen zwischen Zugehörigkeit und Distanzierung. Wiesbaden: Springer.

Bhabha, Homi K. (2000): Die Verortung der Kultur. Tübingen: Stauffenburg.

Nünning, Ansgar (2008): Metzler Lexikon Literatur- Und Kulturtheorie. 4. Aufl. Stuttgart: J.B. Metzler.

Struve, Karen (2013): Zur Aktualität von Homi K. Bhabha. Eineitung in sein Werk. Hrsg. v. Stephan Moebius. Wiesbaden: Springer VS.

Українська

Культурна мімікрія описує часткову, поверхневу адаптацію мігрантів до нового культурного середовища з метою уникнення негативних стигм і пов’язаних з ними небезпек. Оригінальні культурні впливи не відкидаються, як у випадку асиміляції, а „камуфлюються“ через зовнішню імітацію. (пор. Альбрехт, с. 261)

Хомі Х. Бхабха описує цю адаптацію як „майже, але все ж не зовсім те саме“ (Bhabha 2000, с. 132). Імітація, яка, тим не менш, ніколи не є цілком ідентичною з імітованим, оскільки те, що виконується, наприклад, як німецька мова, є тим, що інтерпретується як така з індивідуальної точки зору (див. Альбрехт). (пор. Альбрехт, с. 260)

Походження слова

Термін „мімікрія“ походить з біології і позначає властивість деяких тварин імітувати ознаки отруйних видів тварин, щоб захиститися від ворогів (пор. Нюннінг, с. 502). Прикладом цього є гайовий нетопир, який зовні нагадує осу. Відмінність від мімезису полягає в тому, що він описує загальну форму камуфляжу, яка може стосуватися схожості деяких комах з листям, а також здатності хамелеона змінювати колір.

Культурно-теоретичне застосування

Починаючи з 1990-х років, цей термін почав використовувати в теорії культури індійський постколоніальний теоретик Хомі Г. Бхабха. Він використовує приклад колоніальної епохи, щоб конкретизувати силу культурної мімікрії. Через поверхневу пристосованість чорношкірого населення до своїх білих колоніальних господарів ставиться під сумнів екзистенціалістська концепція принципової відмінності людських суспільств, а отже, і верховенство західного світу. У той же час, з цих зусиль може виникнути пародійне відображення правителів, що ще більше дестабілізує претензії на владу. Ця спотворена адаптація вже виникає автоматично через індивідуально різні інтерпретації культурних практик.

Однак, на відміну від деконструктивістських зусиль, культурна мімікрія не є активним опором гегемонії. Радше це відбувається як ненавмисний побічний ефект фактичного „камуфляжу“ і може бути непомітним, як у випадку з ненавмисною карикатурою. (див. Струве, с. 144 -149).

Гібридність у культурному проміжку

Значно більший інтерес для теоретика культури становить „третій простір“, створений мімікрійним процесом. Особливо щодо міжкультурних переговорних процесів, Бхабха бачить шанс культурної гібридності [гіперпосилання на енциклопедичну статтю]. Через парадоксальну, амбівалентну одночасність посилання на відповідні культури і відмежування від них, однозначна культурна ідентичність буде заперечена, внаслідок чого може виникнути спільне питання, переговори або переформулювання розуміння культури (див. Struve, p. 144).

Таким чином, фактичний (ненавмисний) опір мімікрії полягає насамперед у тому, щоб поставити під сумнів самодостатню культуру, і лише в другу чергу – у дестабілізації дисбалансу влади, що випливає з неї.

Терміни, що відрізняють мімікрію від мімезису

З точки зору теорії культури, мімікрію та мімезис іноді важко розрізнити. Наслідуючи біологічне значення, культурний мімезис може описувати загальні імітаційні практики з нейтральними конотаціями. З іншого боку, міметична концепція феміністичної культурної теоретикині Люсі Ірігарай, яку вона описала у 1974 році у праці „Speculum – дзеркало іншої статі“, більш схожа на описане тут розуміння мімікрії, яка, однак, на відміну від культурної мімікрії, стосується гендерно-специфічної імітації та активно спрямована на деконструкцію владних відносин. (див. Nünning, с. 502)

на русском языке

Культурная мимикрия описывает частичную, поверхностную адаптацию мигрантов к новой культурной среде с целью избежать негативных стигм и связанных с ними опасностей. В этом процессе первоначальные культурные влияния не отменяются, как в случае с ассимиляцией, а „маскируются“ посредством внешнего подражания. (ср. Альбрехт, стр. 261)

Хоми Х. Бхабха описывает эту адаптацию как „почти, но все же не совсем то же самое“ (Bhabha 2000, p. 132). Имитация, которая, тем не менее, никогда не является полностью идентичной имитируемому, поскольку то, что исполняется, например, как немецкий язык, является тем, что интерпретируется как таковой с индивидуальной точки зрения. (ср. Альбрехт, стр. 260)

Происхождение слова

Термин „мимикрия“ изначально пришел из биологии и обозначает свойство некоторых животных имитировать признаки ядовитых видов животных, чтобы защититься от врагов (ср. Нюннинг, с. 502). Примером может служить ростовая журчалка, которая внешне похожа на осу. Отличие от мимесиса в том, что он описывает общую форму камуфляжа, которая может относиться как к сходству некоторых насекомых с листьями, так и к способности хамелеона менять цвет.

Культурно-теоретическое применение

Начиная с 1990-х годов, термин был взят на вооружение в теории культуры индийским постколониальным теоретиком Хоми Х. Бхабха. Он использует пример колониальной эпохи, чтобы конкретизировать силу культурной мимикрии. Благодаря поверхностной адаптации чернокожего населения к своим белым колониальным хозяевам, экзистенциалистская концепция базового различия человеческих обществ и, следовательно, превосходства западного мира ставится под сомнение. В то же время из этих усилий может возникнуть пародийное отражение правителей, что еще больше дестабилизирует претензии на власть. Эта искаженная адаптация возникает уже автоматически, благодаря индивидуально различным интерпретациям культурных практик.

Однако, в отличие от деконструктивистских усилий, культурная мимикрия не является активным сопротивлением гегемонии. Скорее, это происходит как непреднамеренный побочный эффект фактического „камуфляжа“ и может пропустить его в случае непреднамеренной карикатуры. (ср. Струве, стр. 144 -149).

Гибридность в промежуточном культурном пространстве

Гораздо больший интерес для теоретика культуры представляет „третье пространство“, создаваемое мимикрическим процессом. Особенно в отношении процессов межкультурных переговоров Бхабха видит возможность культурной гибридности [гиперссылка на энциклопедическую статью]. Благодаря парадоксальной, амбивалентной одновременности отсылки к соответствующим культурам и отграничения от них, однозначная культурная идентичность будет сведена на нет, в результате чего может возникнуть общее сомнение, переговоры или переформулирование понимания культуры (ср. Струве, стр. 144).

Таким образом, фактическое (непреднамеренное) сопротивление мимикрии заключается, прежде всего, в сомнении самодостаточной культуры и лишь во вторую очередь в дестабилизации властных дисбалансов, вытекающих из нее.

Термины, отличающие мимикрию от мимесиса

С точки зрения теории культуры, мимикрию и мимесис иногда трудно разграничить. Следуя биологическому значению, культурный мимесис может описывать общие практики подражания с нейтральным подтекстом. С другой стороны, миметическая концепция феминистского теоретика культуры Люс Иригарай, которую она описала в 1974 году в книге „Speculum – зеркало другого пола“, более похожа на описанное здесь понимание мимикрии, которая, однако, в отличие от культурной мимикрии, относится к гендерно-специфическому подражанию и активно направлена на деконструкцию властных отношений. (ср. Nünning, p. 502)