Spracherwerb – oder Sprachentwicklung – bezeichnet den Prozess, eine neue Sprache zu lernen. Dabei werden u. a. die spracheigenen Regeln in den Bereichen Aussprache, Grammatik und Wortschatz erarbeitet (vgl. Metzler Lexikon Sprache 2016, 639).

Muttersprachlicher Spracherwerb/ Erstspracherwerb

Um eine Sprache ‚richtig‘ sprechen zu können, müssen ihre Regeln nicht benannt werden können. Es reicht, wenn sie angewendet werden kann. Das tun Sprecher*innen i. d. R. automatisch, wenn sie in ihrer Muttersprache – auch Erstsprache genannt – sprechen.

Lernt ein Kleinkind sprechen, beginnt es damit, sich die Sprachen in seinem Umfeld anzueignen. Dies wird als ungesteuerter Spracherwerb bezeichnet. Dem Kind werden die spracheigenen Regeln nicht ausdrücklich erklärt, sondern es bildet sie sich selbst (vgl. Metzler Lexikon Sprache 2016, 639 f.).

Dazu bildet ein Kind ein „mentales Schema“ (Bickes/ Pauli 2009, 34): Es überträgt bereits bekannte Regeln auf andere Wörter. Ein Beispiel hierfür ist das Präteritum, welches auch einfache Vergangenheitsform genannt wird. Ein Verb im Präteritum kann entweder schwach z. B. sagen – ich sagte oder stark z. B. singen – ich sang gebildet werden. Kinder erwerben zuerst das Schema, um schwache Formen wie ich sagte zu bilden. Dieses Schema wird auf andere Verben übertragen. So entstehen übergeneralisierte Äußerungen wie singen – ich singte, die selbst bei einer Korrektur weiterverwendet werden. Daran wird deutlich, wie fest das mentale Schema im Kind verankert ist. Haben sie das Präteritum bei starken Verben verstanden, benutzen sie die grammatikalisch richtige Form (vgl. Bickes/ Pauli 2009, 34).

Doppelter Erstspracherwerb

Ein Mensch kann nicht nur eine, sondern auch mehrere Muttersprachen besitzen. Lernt ein Kind mit bis zu drei Jahren zwei oder mehr Umgebungssprachen gleichzeitig, wird von einem doppelten Erstspracherwerb gesprochen (vgl. Bickes/ Pauli 2009, 92).

Zweitspracherwerb

Wenn ein dreijähriges oder älteres Kind eine neue Sprache lernt, lassen sich zwei Arten des Spracherwerbs unterscheiden. Das Kind kann die neue Sprache so lernen wie die Erstsprache/n.

In diesem Fall läuft der Erwerb ungesteuert ab. Die gelernte Sprache wird hier täglich im Alltag verwendet, da sie z. B. die Landessprache ist. Sie wird nicht in einem Kurs, sondern z. B. in Gesprächen unter Freund*innen, Schulkamerad*innen oder Kolleg*innen erworben. Diesen Prozess nennt man Zweitspracherwerb. (vgl. Bickes/ Pauli 2009, 92 f.).

Fremdspracherwerb

Alternativ kann es auch sein, dass den Sprecher*innen die Regeln einer Sprache bekannt sind. Dazu kommt es beispielsweise, wenn diese Sprache in der Schule oder in Kursen gelernt wird. Hierbei wird vom gesteuerten Erwerb einer Fremdsprache gesprochen (vgl. Metzler Lexikon Sprache 2016, 639).

Beim Lernen einer Fremdsprache ist auffällig, dass sie normalerweise nicht in alltäglichen Gesprächen gelernt wird. Stattdessen werden die Unterhaltungen durch Aufgabenstellungen eingeleitet. Der Unterricht findet i. d. R. in der Muttersprache der Schüler*innen statt, nicht in der Fremdsprache (vgl. Bickes/ Pauli 2009, 92 f.).

Immersiver Spracherwerb

Nicht jeder Fremdsprachenunterricht folgt dem gleichen Muster. Der immersive Unterricht wird auch mit dem Begriff „Sprachbad“ (Stebler 2010, 21) betitelt. Hinter diesem Ausdruck verbirgt sich eine Form des Fremdsprachenunterrichts, bei der der Fokus nicht auf der Vermittlung von spracheigenen Regeln liegt. Stattdessen werden den Schüler*innen u. a. die Inhalte anderer Fächer vermittelt. Der Unterricht findet in der zu lernenden Fremdsprache statt.

Es werden hohe Erwartungen an den immersiven Unterricht gestellt. Er soll den Schüler*innen helfen, ihre Fremdsprache zu verbessern, gleichzeitig aber auch Aspekte wie z. B. interkulturelle Erziehung und Annäherung begünstigen (vgl. Stebler 2010, 21 f.).

Literatur

Andresen, Helga (2016): Spracherwerb. In: Glück, Helmut/ Rödel, Michael (Hrsg.): Metzler Lexikon Sprache. 5. Aufl. Stuttgart: J. B. Metzler, 639 f..

Bickes, Hans/ Pauli, Ute (2009): Erst- und Zweitspracherwerb. Paderborn: Fink.

Stebler, Rita (2010): Kontext und Forschungsstand. In: Stebler, Rita/ Maag Merki, Katharina (Hrsg.): Zweisprachig lernen. Prozesse und Wirkungen eines immersiven Ausbildungsganges an Gymnasien. Münster: Waxmann, 13–23.

на русском языке

Усвоение языка – или развитие языка – относится к процессу изучения нового языка. В процессе усваиваются собственные правила языка в области произношения, грамматики и лексики (ср. Metzler Lexikon Sprache 2016, 639).

Усвоение родного языка/первое усвоение языка

Для того чтобы говорить на языке „правильно“, не обязательно уметь называть его правила. Достаточно уметь его использовать. Говорящие обычно делают это автоматически, когда говорят на своем родном языке – также называемом первым языком.

Когда маленький ребенок учится говорить, он начинает усваивать окружающие его языки. Это называется неконтролируемым усвоением языка. Ребенку не сообщают в явном виде правила языка, он формирует их самостоятельно (см. Metzler Lexikon Sprache 2016, 639 f.).

Для этого ребенок формирует „ментальную схему“ (Bickes/Pauli 2009, 34): Он переносит уже известные правила на другие слова. Примером может служить прошедшее время, которое также называется простым прошедшим временем. Глагол в прошедшем времени может быть образован либо слабо, например, say – I said, либо сильно, например, sing – I sang. Сначала дети усваивают схему образования слабых форм, таких как I said. Эта схема переносится на другие глаголы. Таким образом, формируются слишком обобщенные высказывания, такие как singen – ich singte, которые продолжают использоваться даже после исправления. Это показывает, насколько прочно укоренилась в ребенке ментальная схема. Поняв прошедшее время сильных глаголов, дети используют грамматически правильную форму (ср. Bickes/Pauli 2009, 34).

Двойное овладение первым языком

У человека может быть не только один, но и несколько родных языков. Если ребенок в возрасте до трех лет одновременно изучает два или более окружающих языков, это называется двойным первым усвоением языка (ср. Бикес/Паули 2009, 92).

Овладение вторым языком

Когда трехлетний ребенок или ребенок постарше изучает новый язык, можно выделить два типа овладения языком. Ребенок может изучать новый язык так же, как и первый язык (языки).

В этом случае овладение языком происходит бесконтрольно. В этом случае изучаемый язык используется ежедневно в повседневной жизни, поскольку он является, например, национальным языком. Он приобретается не на курсах, а, например, в разговорах между друзьями, одноклассниками или коллегами. Этот процесс называется освоением второго языка. (ср. Bickes/Pauli 2009, 92 f.).

Усвоение иностранного языка

Кроме того, носители могут быть знакомы с правилами какого-либо языка. Это происходит, например, когда этот язык изучается в школе или на курсах. Это называется контролируемым овладением иностранным языком (см. Metzler Lexikon Sprache 2016, 639).

При изучении иностранного языка заметно, что он обычно не изучается в повседневных разговорах. Вместо этого в разговорную речь вводятся задания. Уроки обычно проводятся на родном языке учеников, а не на иностранном (ср. Bickes/Pauli 2009, 92 f.).

Иммерсивное овладение языком

Не все обучение иностранным языкам проходит по одной схеме. Иммерсивное обучение также обозначается термином „языковая ванна“ (Stebler 2010, 21). Этот термин относится к такой форме преподавания иностранного языка, при которой основное внимание уделяется не обучению правилам языка. Вместо этого ученикам преподается содержание других предметов. Уроки проходят на изучаемом иностранном языке.

На иммерсивное обучение возлагаются большие надежды. Оно должно помочь ученикам улучшить знание иностранного языка, но в то же время способствовать таким аспектам, как межкультурное образование и сближение (ср. Stebler 2010, 21 f.).

українською мовою

Засвоєння мови – або розвиток мови – означає процес вивчення нової мови. У цьому процесі засвоюються власні правила мови у сфері вимови, граматики та словникового запасу (див. Metzler Lexikon Sprache 2016, 639).

Засвоєння рідної мови/вивчення першої мови

Для того, щоб „правильно“ розмовляти мовою, не обов’язково вміти називати її правила. Достатньо вміти нею користуватися. Мовці зазвичай роблять це автоматично, коли розмовляють рідною мовою, яку ще називають першою мовою.

Коли маленька дитина вчиться говорити, вона починає засвоювати мови, які її оточують. Це називається неконтрольованим засвоєнням мови. Дитині не розповідають явно про правила мови, а вона формує їх самостійно (див. Metzler Lexikon Sprache 2016, 639 f.).

Для цього дитина формує „ментальну схему“ (Bickes/Pauli 2009, 34): Вона переносить вже відомі правила на інші слова. Прикладом цього є минулий час, який також називають простим минулим часом. Дієслово в минулому часі може бути утворене як слабко, наприклад, сказати – я сказав, так і сильно, наприклад, співати – я співав. Спочатку діти засвоюють схему утворення слабких форм на зразок I said. Ця схема переноситься на інші дієслова. Таким чином формуються надмірно узагальнені висловлювання, такі як singen – ich singte, які продовжують використовуватися навіть після виправлення. Це показує, наскільки міцно закріплена ментальна схема у дитини. Після того, як вони зрозуміли минулий час сильних дієслів, вони використовують граматично правильну форму (див. Bickes/Pauli 2009, 34).

Подвійне вивчення першої мови

Людина може мати не лише одну, а й кілька рідних мов. Якщо дитина у віці до трьох років вивчає дві або більше мов свого оточення одночасно, це називається подвійним вивченням першої мови (див. Bickes/Pauli 2009, 92).

Засвоєння другої мови

Коли трирічна або старша дитина вивчає нову мову, можна виділити два типи засвоєння мови. Дитина може вивчати нову мову так само, як і першу мову (мови).

У цьому випадку засвоєння є неконтрольованим. У цьому випадку вивчена мова використовується щодня в повсякденному житті, тому що це, наприклад, державна мова. Вона вивчається не на курсах, а, наприклад, у розмовах між друзями, однокласниками чи колегами. Цей процес називається вивченням другої мови. (див. Bickes/Pauli 2009, 92 f.).

Вивчення іноземної мови

Крім того, мовці можуть бути знайомі з правилами мови. Це трапляється, наприклад, коли цю мову вивчають у школі або на курсах. Це називається контрольованим вивченням іноземної мови (див. Metzler Lexikon Sprache 2016, 639).

При вивченні іноземної мови помітно, що вона зазвичай не вивчається в повсякденних розмовах. Натомість розмови вводяться за допомогою завдань. Уроки зазвичай проводяться рідною мовою учнів, а не іноземною (див. Bickes/Pauli 2009, 92 f.).

Занурення у вивчення мови

Не всі методи викладання іноземних мов дотримуються однакової схеми. Занурення у мову також називають „мовною ванною“ (Stebler 2010, 21). Цей термін означає форму викладання іноземної мови, в якій основна увага приділяється не вивченню правил самої мови. Натомість учні вивчають, серед іншого, зміст інших предметів. Заняття проводяться іноземною мовою, яку вивчають.

Великі очікування покладаються на імерсивне навчання. Воно має допомогти учням покращити знання іноземної мови, але водночас сприяти таким аспектам, як міжкультурна освіта та зближення (див. Stebler 2010, 21 f.).