Інкультурація

Термін „інкультурація“ походить від грецького префікса en „в“ та латинського іменника cultura „обробка, догляд“ (див. Walz 2010, 8) і в цьому контексті означає все, що культивується, тобто зазнає впливу людей (див. Pohl 2008, 9). Теорію інкультурації можна віднести до соціології та антропології, причому чітка класифікація в наукових категоріях так само складна, як і загальноприйняте визначення терміну.

Визначення

Інкультурація як частина соціалізації

Незважаючи на таке розмаїття, всі визначення мають спільну рису: вони описують насамперед форми засвоєння культури в дитинстві та юності і таким чином визначають інкультурацію. Відповідно, інкультурація нерозривно пов’язана з соціалізацією, тобто „сукупністю всіх процесів навчання […], які є результатом взаємної дискурсивної комунікації людини з її оточенням“ (Carlsburg 2011, 29). Клессінз також описує інкультурацію як частину процесу соціалізації і поділяє її, з одного боку, на підсферу соціалізації, під якою він розуміє емоційну основу, передачу основних світових вимог і первинну соціальну фіксацію. З іншого боку, він пов’язує його з інкультурацією, яка характеризується взаємодією батьків і дітей, сімейним оточенням і вторинною соціальною фіксацією (див. Claessens 1962, 23).

Інкультурація як процес соціалізації

З представлених визначень зрозуміло, що інкультурація розглядається як самостійний процес, який, однак, завжди є частиною соціалізації. Передбачається, що це процес, який триває все життя, який під впливом різних факторів і випадків починається з народження і має визначальний вплив на особистість і культуру (див. Claessens 1962, 100; див. Toaspern 1971, 36).

Початок інкультурації з народженням описується таким чином, що новонароджена людина занурюється в середовище, в якому певна культура з самого початку формує її і змушує дотримуватися певних шаблонів (див. Claessens 1962, 100). Ця рання інкультурація надалі поглиблюється і модифікується різними способами.

Сім’я, школа та група однолітків

Першою і найважливішою інстанцією є сім’я, через яку дитина формує рудиментарну его-ідентичність. Як основа подальшого розвитку дитини, ця фаза тісно пов’язана з інкультурацією і формує її основу. Крім того, поведінка батьків та інших інкультураторів завжди повинна розглядатися в контексті культурного імпринтингу (див. Carlsburg 2011, 30). Необхідно розмежовувати інкультурацію і виховання, оскільки виховання має на меті впливати на поведінку і змінювати її, тоді як інкультурація відбувається випадково (див. Carlsburg 2011, 31).

Школа також бере на себе функцію соціалізації та інкультурації, готуючи до зрілої участі в суспільстві та забезпечуючи систематичне навчання культурним методам. Іншими функціями є, наприклад, освітня функція та функція виховання (див. Carlsburg 2011, 33).

Третім і останнім рівнем соціалізації є групи однолітків. Порівняно із взаємодією з дорослими, вони забезпечують більшу свободу в симетричних стосунках між дітьми та молоддю. У цьому випадку можуть виникати конфлікти з існуючими нормами і цінностями, і тут також можна знайти нову якість інкультурації (див. Carlsburg 2011, 36).

Цілі та взаємодії

Ці приклади соціалізації та інкультурації дають зрозуміти, як моделі мислення та дії можуть несвідомо засвоюватися на різних рівнях. У цьому контексті розвиток особистості, який формується під впливом інкультурації, а також процесів освіти і виховання, слід розуміти як мету соціалізації.

Ці процеси тісно пов’язані між собою, оскільки вони є „значущою допомогою для вростання у відповідну культуру і водночас самі є культурно забарвленими“ (Carlsburg 2011, 35).

Інкультурації також приписують вирішальне значення в контексті міжкультурних зустрічей: коли зустрічаються різні культури і відбувається процес зміни інкультурації груп та індивідів через акультурацію (див. Carlsburg 2011, 38).

Література

Карлсбург, Герд-Бодо фон (2011): Інкультурація через набуття соціальної компетентності. Франкфурт: Peter Lang.

Claessens, Dieter (1962): Сім’я і система цінностей. Дослідження „другого, соціокультурного народження“ людини. Берлін: Данкер і Гумблот.

Поль, Райнхард (2011): Міжкультурна компетентність. В: Поль, Райнхард (ред.): Німеччина і світ. Кіль: Magazin.

Тоасперн, Хорст (1971): Процес культурної асиміляції. Також внесок у політичну соціологію. Штутгарт: Фердинанд Енке.

Вальц, Ганс (2010): Інтеграція, асиміляція, акультурація, акомодація, інкультурація. Grundbegriffe des Migrationsgeschehens: https://www.akademie-rs.de/fileadmin/user_upload/pdf_archive/barwig/2010_ORWO/Walz_Migration_-_Grundbegriffe_…27.10.2010.pdf [23.06.2018].

Вурцбахер, Герхард (1963): Соціалізація – інкультурація – персоналізація. В: Вурцбахер, Герхард (ред.): Людина як соціальна та особиста істота. Внесок у концепцію і теорію соціалізації з точки зору соціології, психології, науки про працю, медицини, освіти, соціальної роботи, кримінології, політології. Штутгарт: Фердинанд Енке.