Толерантність до неоднозначності

Міжкультурна компетентність належить до соціальної компетентності. Соціальна компетентність дозволяє адекватно виглядати в культурному середовищі. Міжкультурна компетентність також сприяє здатності взаємодіяти в некультурному середовищі. Людину називають „соціально компетентною“, якщо вона здатна взаємодіяти з представниками інших культур. Це досягається завдяки тому, що люди здатні розуміти сприйняття та ідеї своїх колег. Власна соціальна поведінка повинна бути піддана сумніву з точки зору іншої культури і, за необхідності, скоригована. Власні уявлення про цінності та норми не повинні виключатися, але повинні гнучко адаптуватися відповідно до ситуації.

Культурно корінні та культурно чужі

Передумовою для цього є усвідомлення існування культурно-специфічних і некультурно-специфічних моделей поведінки, а також готовність до рефлексії та зміни власних цінностей. Соціальну та міжкультурну компетентність прийнято вважати такою, що піддається навчанню, при цьому передбачається, що основи закладаються в процесі ранньої соціалізації, які мають вирішальний вплив на розвиток міжкультурної компетентності. Таким чином, набуття міжкультурної компетентності не обмежується знаннями про конкретну країну, навичками володіння іноземною мовою, культурними звичаями або моделями поведінки. Міжкультурна компетентність має сприяти тому, щоб люди сприймали, рефлексували та ставили під сумнів власну культуру. Для цього людина повинна розуміти свою культуру і пов’язані з нею моделі поведінки (див. Derboven / Kumbruck 2005, 6 f.). Кюльманн виділяє сім вимог як основну передумову для досягнення міжкультурної компетентності. Перш за все, він згадує толерантність до двозначності (див. Kühlmann 1995, 36).

Толерантність до двозначності – що це таке?

Для того, щоб краще визначити міжкультурну компетентність, були розроблені різні моделі, більшість з яких ґрунтуються на переліку певних особистісних рис. У більшості моделей міжкультурної компетентності толерантність до неоднозначності вказана як важливий аспект (див. Straub/ Weidemann/ Weidemann 2007, 42 f.).

Термін „амбівалентність“ походить з латинської мови і означає двозначність. Таким чином, толерантність до неоднозначності описує здатність розпізнавати двозначність і протиріччя та терпимо ставитися до невизначеності, яка може виникнути в результаті (див. Derboven/ Kumbruck 2005, 6).

Культурні очікування

У міжкультурних зустрічах завжди виникають нові ситуації, які суперечать власним культурним очікуванням. Ці невідповідності можуть спричинити значне напруження для партнерів по спілкуванню. Рольова дистанція та емпатія можуть допомогти сприйняти і висловити ці ситуації (див. Krappmann 1973, 150).

Інтерактанти повинні спочатку „пристосуватися один до одного у взаємних очікуваннях“ (Krappmann 1973, 151) і домовитися про нові умови взаємодії. Як наслідок, потреби інтерактантів більше не можуть бути повністю задоволені. У цьому процесі „всі партнери по взаємодії […] намагаються зберегти і представити ідентичність у кожній ситуації, яка зберігає їхню специфіку“ (Krappmann 1973, 151).

Прийняття розбіжностей

Передумовою участі у взаємодії є збереження ідентичності індивідів і водночас вираження розмаїття очікувань. В основі взаємодії з іншими людьми лежить задоволення емоційних потреб. Для того, щоб задовольнити хоча б частину цих потреб, люди вступають у взаємодію. Їм доводиться миритися з розбіжностями і несумісністю, що виникають у результаті, оскільки вони є невід’ємною частиною будь-яких інтерактивних стосунків (див. Krappmann 1973, 151). У цьому контексті стає цілком зрозуміло, що „людина […] не може уникнути амбівалентності“ (Krappmann 1973, 152).

Згідно з Краппманом, толерантність до неоднозначності – це здатність терпимо ставитися до суперечливої рольової залученості та мотиваційних структур однаково як у собі, так і в партнерах по взаємодії (див. Krappmann 1973, 155). Таким чином, толерантність до невизначеності відкриває для індивіда можливість взаємодії, особливо в міжкультурному просторі. Водночас вона зменшує тривожність, даючи зрозуміти людині, що вона може підтримувати баланс між різними нормами і мотивами навіть у „дуже суперечливих ситуаціях“ (Krappmann 1973, 155).

Формування ідентичності

Отже, толерантність до неоднозначності є не лише важливою компетенцією у міжкультурних контактах, але й важливою для формування ідентичності особистості. У процесі розвитку своєї особистої ідентичності людина неодноразово змушена „синтезувати суперечливі ідентифікації“ (Krappmann 1973, 167). Адже без неї [толерантності до двозначності] немислима ніяка его-ідентичність, оскільки вона повинна формулювати себе, балансуючи між бажаними очікуваннями і в рамках загальної системи символів“ (Krappmann 1973, 167).

Кожна людина повинна змиритися з тим, що очікування і потреби не завжди збігаються і що існують розриви між особистим досвідом і загальноприйнятими системами цінностей. Якщо людина заперечує або пригнічує ці неоднозначності, вона не може розвинути ідентичність, а отже, не може представляти свою особливу точку зору у взаємодії (див. Krappmann 1973, 167).

Література

Derboven, Wibke/ Kumbruck, Christel (2005): Interkulturelles Training Trainingsmanual zur Förderung unterkultureller Kompetenz in der Arbeit. Heidelberg: Springer Verlag.

Krappmann, Lothar (1973): Soziologische Dimension der Identität. Strukturelle Bedingungen für die Teilnahme an Interaktionsprozessen. 3. Auflage. Stuttgart: Klett.

Kühlmann, Torsten (1995): Mitarbeiterentsendung ins Ausland – Auswahl, Vorbereitung, Betreuung und Wiedereingliederung. Göttingen: Verlag für Angewandte Psychologie.

Straub, Jürgen/ Weidemann, Arne/ Weidemann, Doris (Hrsg.) (2007): Handbuch interkultureller Kommunikation und Kompetenz. Grundbegriffe – Theorien – Anwendungsfelder. Stuttgart: J. B. Metzler.