Права людини

Права людини – це всі ті права, які є вродженими для кожної людини, незалежно від походження чи статі, і не можуть бути ні надані, ні відняті. Вони формують нормативно-правову основу людства, а отже, всіх держав і суспільств (див. Menschenrechte, bpb.de). Відповідно, вони також вважаються вищими за конкретні законодавчі структури держави, тому остання може „визнавати“ права людини, але не визначати їх (Menschenrechte, bpb.de).

Загальна декларація прав людини

Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ) як основний документ формулює права людини як моральні основи людства у 30 статтях (див. Deutsche Gesellschaft für die Vereinten Nationen e.V. 2018, 3). Таким чином, УДПЛ особливо підкреслює центральну цінність гідності, яка забезпечується правами. Відповідно, метою, зазначеною в преамбулі, є „визнання гідності, притаманної всім членам людської спільноти, та рівних і невід’ємних прав“ (Deutsche Gesellschaft für die Vereinten Nationen e.V. 2018, 6). До таких прав людини належать, зокрема, право на життя, недоторканність і безпеку, право на рівність, право голосу, право на свободу вираження поглядів, переконань і совісті та інші (див. Menschenrechte, bpb.de).

Незважаючи на далекосяжну глобальну імплементацію прав людини, подекуди за них все ще доводиться боротися. Хоча в деяких країнах права людини вже здаються самоочевидними, їх порушення все ще мають місце. Це робить необхідним постійний захист та імплементацію прав людини (див. Menschenrechte, bpb.de).

Інструменти захисту прав людини

Міжнародні організації, що складаються з альянсів різних країн, такі як Організація Об’єднаних Націй або Рада Європи, займаються захистом і реалізацією прав людини в усьому світі (див. Spohr 2014, 17).

Перші складаються з мережі органів, які виконують адміністративну роботу з дотримання прав людини. Наприклад, Рада з прав людини, що складається з 47 регулярно обраних держав-членів майже з усіх континентів, проводить засідання, присвячені поточним подіям і оцінює можливі порушення прав людини (див. Spohr 2014, 52, 54-56, 108). Як ще один орган, Управління Верховного комісара ООН з прав людини тісно співпрацює на національному рівні з відповідними судовими та законодавчими органами держав-членів Організації Об’єднаних Націй. Як „секретаріат“, воно, таким чином, є сполучною ланкою між державами-членами та Радою з прав людини (див. Spohr 2014, 116/117). Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй також несе вищу відповідальність за збереження миру і прав людини (див. Організація Об’єднаних Націй (ООН), bpb.de).

На європейському рівні Рада Європи, яка також складається з 47 держав-членів, вже прийняла численні угоди щодо захисту прав людини, такі як „Європейська конвенція з прав людини“, яка в численних статтях декларує такі цінності, як право на освіту або право на вільні вибори, як гарантовані (Європейський суд з прав людини 2002, 35).

Виникнення сучасних прав людини

10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ООН) прийняла Резолюцію 217 A (III) (Права людини). Ідея про те, що всі люди мають права, які не можуть бути у них відібрані, виникла з досвіду злочинів, скоєних під час Другої світової війни та Голокосту (див. Історія документа, un.org). Під час Другої світової війни президент США Рузвельт у 1941 році проголосив „Чотири свободи“, які мали на меті забезпечити мирний і справедливий світовий порядок після війни. Чотири свободи передбачали свободу слова, свободу віросповідання, свободу від нужди і свободу від страху (див. Haratsch 2010, 69/70). Після закінчення Другої світової війни була заснована Організація Об’єднаних Націй. Цілями Статуту ООН є, наприклад, негативний мир (відсутність військової сили), а також зусилля, спрямовані на позитивний мир (співпраця в галузі прав людини, розвитку, економіки та культури, а також дружні відносини) (див. Заснування Організації Об’єднаних Націй, dgvn.de).

1948

Права людини стали предметом обговорення вже на перших сесіях ООН у 1946 році, а наступного року Комісія з прав людини вперше зібралася, щоб сформулювати конвенцію про права людини. Остаточний проект, в якому брали участь понад 50 держав-членів, був представлений у вересні 1948 року і прийнятий 10 грудня того ж року. У процесі голосування 48 країн проголосували „за“, а 8 утрималися (див. „Історія документа“, un.org та Haratsch 2010, 71/72).

Таким чином, права людини та їх захист перестали бути лише національними, а стали міжнародними питаннями. Друга світова війна, зокрема, чітко показала, що захист прав людини не може бути залишений на розсуд відповідного внутрішнього правового порядку (див. Haratsch 2010, 70). Права людини регулярно розширюються, наприклад, Конвенцією про ліквідацію расової дискримінації (1966), Конвенцією про ліквідацію дискримінації щодо жінок (1979), Конвенцією про права дитини (1989) та Конвенцією про права осіб з інвалідністю (2006) (див. Haratsch 2010, 73).

Література

Deutsche Gesellschaft für die Vereinten Nationen e.V. (2018): Die Allgemeine Erklärung der Menschenrechte. Berlin: Deutsche Gesellschaft für die Vereinten Nationen e.V. (DGVN).

Deutsche Gesellschaft für die Vereinten Nationen e.V. (o.J.): Die Gründung der Vereinten Nationen. https://dgvn.de/un-im-ueberblick/geschichte-der-un [18.09.2020].

Europäischer Gerichtshof für Menschenrechte (2010): European Convention of Human Rights. as amended by Protocols Nos. 11 and 14. supplemented by Protocols Nos. 1, 4, 6, 7, 12, 13 and 16. Straßburg: Council of Europe.

Haratsch, Andreas (2010): Die Geschichte des Menschenrechts. In: Klein, Eckart und Andreas Zimmermann (Hgg.): Studien zu Grund- und Menschenrechten. Potsdam: Universitätsverlag Potsdam.

Schubert, Klaus/Martina Klein (2018): Menschenrechte. In: Das Politiklexikon. 7., aktual. u. erw. Aufl. https://www.bpb.de/nachschlagen/lexika/politiklexikon/17842/menschenrechte [18.09.2020].

Schubert, Klaus/Martina Klein (2018): Vereinte Nationen (UN). In: Das Politiklexikon. 7., aktuali. u. erw. Aufl. https://www.bpb.de/nachschlagen/lexika/politiklexikon/18398/vereinte-nationen-un [18.09.2020].

Spohr, Maximilian (2014): Der neue Menschenrechtsrat und das Hochkommissariat für Menschenrechte der Vereinten Nationen. Entstehung, Entwicklung und Zusammenarbeit. Berlin: Dunkler & Humblot.

United Nations (o.J.): History of the Document. https://www.un.org/en/sections/universal-declaration/history-document/index.html [18.09.2020].